Вона співає у найпрестижніших театрах світу: “Ла Скала” (Мілан), “Ковент-Гарден” (Лондон), “Метрополітен-опера” (Нью-Йорк)... На сцену останнього виходила й нещодавно замість прокремлівської росіянки, співпрацю з якою американці розірвали з початком повномасштабної війни в Україні.
— Так, мене запросили замінити “сопрано №1” Анну Нетребко, — каже “Експресові” солістка Національної опери України Людмила Монастирська. — Зателефонував особисто директор Пітер Гелб та запропонував контракт на п’ять вистав “Турандот” Пуччіні. Гріх був би не погодитися. Тим більше, що другу половину сезону “Метрополітен-опера” присвятив підтримці України.
— Знаю, що на сцену знаменитого театру ви вийшли з синьо-жовтим прапором. Наскільки це було для вас хвилююче?
— Дуже хвилююче. Це були особливі емоції. З одного боку — сльози, а з іншого — велика гордість. До речі, це був безпрецедентний випадок: нічого подібного раніше ніхто не робив. До того ж я вийшла з українським прапором двічі: на прем’єрі та у день HD-трансляції. Тож це побачили не тільки глядачі, які були в залі (серед них — багато дипломатів), а й європейська аудиторія... Публіка вітала мене оплесками!
— Ви згадували про скандально відому Анну Нетребко. До того вам доводилось перетинатися?
— Так, неодноразово. У тому ж Нью-Йорку, Лондоні, Неаполі. В останньому місті — буквально в лютому цього року... Після початку повномасштабної війни вона місяць мовчала (хоч усі публічні люди — від зірок шоу-бізнесу до голлівудських актрис — висловлювали своє ставлення), а потім видавила з себе, що вона начебто проти війни. Втім, незабаром дала задній хід і написала у соцмережах: “Я родину не предам...” Тож не дивно, що Анну Нетребко попросили з “Метрополітен-опера”, а також з інших західних театрів.
— Як ви нині даєте собі раду з емоціями? Адже неможливо в одну хвилину перед виходом на сцену переключити внутрішній тумблер...
— Це справді дуже важко. Адже весь час відчуваєш тривогу й хвилювання. За рідних, за сім’ю, за колег і взагалі — за всіх наших людей. Якщо донька виїхала до Румунії, то моя мама — в Україні. Щоправда, вдалося вмовити її перебратися з Києва на Черкащину...
Додається і той фактор, що співати на такого рівня сценах, як та ж “Метрополітен-опера”, — велика відповідальність, адже ти представляєш державу. І зробити це треба гідно. Тому щоразу доводиться збиратися з духом. Хоча, кажу, психологічно це все дуже важко.
— Ви ж берете активну участь і в благодійних концертах?
— Так. Вони вже пройшли у Варшаві (сьогодні, до слова, це місто стало моєю базою), Парижі, Ризі... А на літо запланований великий тур із Ukrainе Freedom Orchestra. Його сформували в основному з музикантів з України, а диригуватиме Керолін Вілсон, дружина директора “Метрополітен-опера”, який, власне, і запросив мене до проекту. Гастролі стартують у польській столиці, а далі будуть Берлін, Лондон, Париж, Вашингтон... Ось такі найближчі плани.
— У паузах між гастролями наскільки уважно слідкуєте за новинами з України?
— Я весь час їх моніторю. Кожні п’ять хвилин на Телеграм приходить щось нове. Тож тримаю руку на пульсі й дуже, дуже переживаю, а також співчуваю людям, які втратили рідних. Турбує мене й те, як нинішня війна позначиться на дітях і підлітках. Тобто, чи вдасться потім відновити їхню психіку. Це ж травма на все життя... Жах!
— А що ви хотіли би сказати тим, хто на фронті?
— Ви знаєте, я захоплююсь відчайдушністю наших хлопців. Це ж не кожному під силу — воювати на передовій. Треба мати відвагу, сміливість і ту ж відчайдушність. Та в них є мотивація, адже ми боремося за свою територію, за свою землю, за свою Батьківщину... Окрім перемоги, в нас немає іншого шляху. Ми повинні відстояти своє право на життя і право для наших дітей та онуків. Тому для мене бійці ЗСУ — це герої, люди з великої літери!
— Пані Людмило, як ви закінчили б речення: “Попри все, я точно знаю...”?
— Я точно знаю, що все буде Україна. Вірю, що після закінчення війни наша держава стане ще кращою і квітучішою. А весь світ остаточно переконається, що ми — особлива нація. Непохитна, вільна й талановита. Одне слово, найкраща. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, якою може бути росія після путіна
