Глядачі пам’ятають його за “Голосом країни”. Назар Савко ледь не став тоді переможцем шоу, поступившись у фіналі Павлу Табакову. Нині ж він зачаровує не лише дорослу аудиторію, а й дитячу. Скажімо, непретензійна пісенька “Булька” зібрала на ютубі 128 мільйонів переглядів!
— Серед українських виконавців це своєрідний рекорд, — каже “Експресу” зірка. — І багато наших співаків можуть мені позаздрити. (Усміхається). Я не очікував такого успіху тієї пісні й не робив на неї особливу ставку. Маю цікавіші речі для дітей, але вистрелила чомусь саме “Булька”. Зрештою, це завжди загадка, чому саме та чи інша річ стає популярною... Тепер я щотижня викладаю на ютубі новинки. Дуже тішуся, що малечі вони подобаються, про що свідчить, знову ж таки, статистика переглядів.
— А у тебе самого скільки дітей, якщо не секрет?
— Троє. Донечки-двійнята, яким сім років, і дванадцятилітній син. Вони у мене файні, бадьорі, сильні. Скажімо, коли лунає повітряна тривога, діти без страху спускаються у підвал, де для них обладнано ліжечка. Сприймають це як таку собі гру. Усі переживання та відповідальність перебирають на себе батьки, тобто ми з дружиною. Іноді ж виїздимо за місто — на дачу. Там пораємося по господарству: як не на городі, то в саду. І насолоджуємося природою.
— Останнім часом розпався не один шлюб — і серед зірок, чиї дружини виїхали, і серед військових. Що цементує вашу сім’ю, убезпечуючи від появи “тріщин”?
— У нас потрійний “фундамент”, а він “тріщин” не дає. (Сміється). Знаєте, ми з Надією завжди й усюди разом, тому подібних проблем не виникає. А так — відпусти когось, ще й на тривалий період, хтозна, чим усе завершиться. До речі, нашій сім’ї дванадцять років. Ще стільки ж ми жили в цивільному шлюбі. Тобто ці стосунки пройшли випробування часом.
— Коли почалася велика війна, не думав вивезти сім’ю за кордон? Наприклад, до Бразилії, де ти колись був на гастролях...
— Бразильці мене не кликали, але надіслали положення для біженців. Я його прочитав — і забув. Маю багато друзів у різних країнах: Німеччині, Італії, Данії. Вони телефонували й казали: “Назаре, приїжджай”. Знаю, що мене там з радістю прийняли б, але... Я дуже міцно тут “проріс”. Як той хрін, що має глибоке коріння. (Сміється).
— Скажи, ти береш участь у допомозі ЗСУ?
— Так. Тепер відбувається дуже багато благодійних концертів. Їжджу з виступами у госпіталі, військові частини, реабілітаційні центри. Хочеться зробити хлопцям невелике свято й бодай трохи підняти дух. Під час таких зустрічей надивився всілякого. Іноді привозять бійців на візочках — без рук, без ніг. Глянеш — як ножем по серцю. (Зітхає). Проте поспілкуєшся й виявляється, що вони позитивніші, ніж ми, а ще морально сильніші. Головне ж — дуже впевнені в майбутньому України.
— Тим часом інші українці гуляють помпезні весілля і не соромляться хизуватися грошима, бознаяк набутими...
— У нас дуже люблять “понтуватися”. За кордоном я не бачив такого. Навіть дуже багаті особи не виставляють напоказ свої статки. Подивіться бодай, як вдягаються західні мільйонери. Натомість українці неодмінно хочуть усім показати, які вони “круті”. Знаєте, мене завжди дивувало: чому людина так змінюється, коли в неї з’являється “бабло”. Та це вже, мабуть, питання до медиків. (Усміхається). Як на мене, якщо ти вже маєш купу грошей, то треба мати й “купу” скромності.
— А як ти ставишся до українських виконавців, котрі завжди співали російською мовою, а тепер переклали свої хіти українською?
— Що тут можна сказати: це — пристосуванці. Вони й далі хочуть заробляти, тому... Досить часто то неглибокі люди й зрештою — без коріння. З нашою землею їх нічого особливо не пов’язує. Вони літають собі, як тополиний пух. Сьогодні — тут, завтра — там... На щастя, я з ними горілки не пив і не питиму. (Сміється).
— Назаре, чи задумувався над тим, як святкуватимеш нашу Перемогу?
— Наразі ні. Дасть Бог, цей день настане, тоді й будемо думати, як його відзначати. Втім, я завжди дотримуюсь принципу: будь-яке святкування має відбуватися без надмірностей. І взагалі, для мене Перемога буде серйозним приводом для переосмислення життєвих цінностей, а не просто святом. Нехай і таким довгожданим.
