Вона — перша і наразі єдина українка, удостоєна найпрестижнішої музичної відзнаки світу. Багато років тому піаністка емігрувала у США, де зробила карколомну кар’єру. Попри відстань у тисячі кілометрів, серцем та душею Надія Шпаченко — з Україною...
— Треба ж було такому статися, що повномасштабна війна в Україні розпочалась у мій день народження, — каже “Експресу” Надія Шпаченко. — Звичайно, я його вже не святкувала. Всю ніч проплакала... Тепер 24 лютого назавжди буде затьмарено трагічними подіями. Тим більше, що серед міст, на які в перший же день упали російські ракети, був мій рідний Харків.
Відтоді його не перестають бомбардувати. Знаю, що вже зруйновано 2 тисячі житлових будинків. Не кажучи вже про адміністративні споруди... Пошкоджено й Оперний театр, на сцені якого я вперше виступала ще в дванадцять років з філармонічним оркестром. Так боляче дивитися, як знищують ті місця, що близькі твоєму серцю... І взагалі, те, що коїться сьогодні в Україні, це жах. Не віриться, що таке можливо у ХХІ сторіччі.
— Наскільки ви сьогодні активно слідкуєте за новинами з Батьківщини?
— Дуже активно. Ось уже два місяці я більше ні про що не можу думати. Дивлюсь усі випуски теленовин, переглядаю соцмережі та відео на YouTube. Дещо навіть поширюю — наприклад, виступ віолончеліста Дениса Караченцева, який виконує Баха на фоні руїн міста. Хочу, щоб американці це також бачили...
Окрім того, я беру участь у концертах на підтримку України. Один з них, скажімо, відбувся у Каліфорнії. Глядачі могли дивитись його як наживо, так і онлайн. Музиканти з різних країн виконували твори українських композиторів, зокрема, Миколи Лисенка, Мирослава Скорика та Юрія Іщенка. Останній написав для мене сонату, прем’єру якої я зіграла у 2008 році в Києві й ось тепер — у Лос-Анджелесі... Організаторам вдалося зібрати чималу суму — 45 тисяч доларів.
— Супер!
— Тепер я думаю, що ще можу зробити для України? Ось у травні записуватиму диск, до якого увійде твір під назвою Invasion. Його автор — американський композитор Левіс Спретлан, з котрим ми давно співпрацюємо. У нас були інші плани, але коли спалахнула війна, він вирішив написати композицію про вторгнення росії в Україну. Зробив це дуже швидко — за три тижні. Уже й прем’єра відбулася — в університеті Чепмена.
Вихід CD заплановано на осінь і, як повідомила рекордингова компанія, гроші від продажу також підуть на допомогу українцям. Звичайно, тих, хто постраждав, нині мільйони, й усім допомогти важко, але намагаюсь робити те, що можу. До речі, моя сестра в Нью-Йорку займається волонтерською діяльністю — разом з іншими активістами збирає речі (в основному для дітей) і щотижня відправляє їх біженцям.
— Ви згадали про сестру в США. А в Україні у вас залишились рідні?
— Так. Вони втратили і житло, і роботу, буквально все, але не хочуть виїздити за кордон. Попри небезпеку... Навіть не можу уявити, як люди сьогодні виживають в умовах війни та як почуваються. І не можу не захоплюватись героїзмом простих українців, які борються за свою країну та демократію... Не сумніваюсь, що перемога — за вами!
Навіть не можу уявити, як люди сьогодні виживають в умовах війни та як почуваються.
— Організатори цьогорічного “Греммі” також не оминули тему російсько-української війни. Ви були на тій церемонії?
— Ні. Вона цього разу відбувалася не в Лос-Анджелесі, як зазвичай, а в Лас-Вегасі. У мене не було часу туди з’їздити, адже, крім концертів, я ще викладаю. Проте знаю, що на офіційній церемонії з відеозверненням виступав Володимир Зеленський, а співак Джон Ледженд представив колаборацію з українськими митцями... Знаєте, чимало американських зірок підтримують сьогодні Україну. Серед них, наприклад, Міла Куніс та Ештон Катчер, які вже зібрали 45 мільйонів доларів... Сподіваюсь, наступне “Греммі” проходитиме з моєю участю. (Усміхається).
— До речі, після того, як два роки тому ви стали лауреаткою цієї найпрестижнішої музичної премії, вас не заманювали до москви?
— Ні, адже тоді якраз почалася епідемія ковіду. В будь-якому разі я нізащо не погодилась би виступати в росії.
— А коли вас можна буде побачити з концертами в Україні?
— Безумовно, мені хотілось би приїхати, коли закінчиться війна. Буду дуже рада, якщо мене запросять зіграти. Хотілось би просто постояти на рідній землі. Знаєте, мене дуже тягне на Батьківщину, адже там — місце моєї сили. З початком війни я стала почуватись значно сильнішою. Особливо, коли дивлюсь на мужність українських захисників.
— Можливо, ви хотіли би адресувати їм якісь слова?
— Хочу, щоб вони не просто знали, а відчували, як їх підтримує увесь світ. Наші думки сьогодні — з вами... Звичайно, я бажаю оборонцям України повернутись живими й змогти перемогти, зберігши свободу та незалежність. А потім ми разом відбудуємо державу та зробимо її ще красивішою. Я дуже на це сподіваюсь!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також найімовірніші сценарії розпаду рф
