Мій візаві — народний артист України — один із найкращих вітчизняних органістів. Свого часу давав до ста концертів у рік. Не тільки в Україні, але й за кордоном. Щоправда, тепер про останнє можна тільки мріяти...
— До пандемії, де ви ще встигли виступити, Володимире Вікторовичу?
— В Італії, де відіграв на престижному фестивалі в Соренто. Це якраз були останні чи, як кажуть, крайні закордонні концерти. На Апеннінах, до речі, я не раз виступав... І взагалі — раніше часто виїжджав за межі України. Простіше сказати, де не був, ніж навпаки. (Усміхається). З європейських держав — лише в Румунії та Ірландії, а так — скрізь. Від США до Японії!
— Кажуть, у Франції вам довірили грати навіть у Нотр-Дамі?
— Так, я виступав у Соборі Паризької Богоматері. Загалом же зіграв у Франції дуже багато концертів: 50 чи 60, з яких у столиці — не менше як 15. А щодо Нотр-Даму, то, знаєте, яка там була ситуація? У багатьох храмах лава для музиканта — залежно від його зросту — може підніматися чи опускатися. А там — ні. Я не баскетбольного зросту (усміхається) й мені було зависоко. Тому грати на репетиції виявилось не дуже зручно. Довелося звернутися до колеги й він приніс із музею лаву, на якій сидів видатний французький органіст Луї В’єрн. Він, очевидно, теж був не дуже високий... Про той трафунок, до слова, я розповідав під час стендап-шоу.
— А ви ще й стендапом займаєтеся?
— Так. (Усміхається). За моє гастрольне життя траплялося різне — і веселе, і не дуже. Я ж людина з гумором, про що добре знають мої друзі та знайомі. Тож коли львів’яни запропонували поєднати музику з цікавими історіями, я погодився. Публіці, здається, сподобалося, мені — також. Це було вперше, але, дай Боже, не востаннє.
— Вас вважають одним із найтитулованіших органістів України...
— Я вас прошу. (Усміхається). Наш фах — досить непростий, адже кожний концерт треба доводити, що ти достойний того Олімпу, на якому стоїш. Не скажеш же комусь: “Сьогоднішній виступ був не дуже, а от якби ви прийшли вчора!” (Сміється). Це в інших професіях можна один раз себе зарекомендувати й рухатись за інерцією все життя.
Натомість у музикантів кожен вихід на сцену — нові виклики. І треба самому собі доводити, що ти на нормальних позиціях. Тому я щодня мушу грати, грати, грати, аби підтримувати форму. На жаль, час і вік цьому вже не сприяють. (Володимиру Кошубі — сімдесят два роки. — Авт.).
У музикантів кожен вихід на сцену — нові виклики.
— Це правда, що маєте вдома справжній електроорган?
— Уже третій! Це — чудовий інструмент американської фірми “Роджерс”. Коштує він, як “Шкода Фабіа”. Приблизно — 12 тисяч доларів. Мені, правда, зробили знижку... Оскільки живу в Києві в приватному будинку, то можу грати на органі будь-коли. Сусідам не заважаю. (Усміхається). До речі, у мене там чудовий сад, і взагалі — дуже затишно... Все сприяє творчості!
— А ваша дружина також творча людина?
— Вона за фахом історикиня, філософиня, а тепер ще й письменниця. На старості років випустила чудову книжку казок. Я тільки сприяю їй у творчих пориваннях. (Після паузи додає). Знаєте, з музикантами дуже важко жити, бо в них психіка — неврівноважена. Концерти ж різні бувають. Успішні й не дуже... У деяких сім’ях, де обидвоє музиканти, чоловік та дружина можуть іноді місяць не розмовляти після якоїсь невдачі. (Усміхається).
— У вас, що називається, сидяча робота. А якимись активностями захоплюєтесь, Володимире Вікторовичу?
— Я — велосипедист. Перший ровер, причому розкладний, привіз із гастролей ще в 1979 році. Мотався потім на ньому по всьому Києву. Особливо зручно було діставатись на роботу — у Будинок органної та камерної музики. Приїздив і ставив велосипед — щоб не вкрали — одразу біля органа. На що директор часто робив зауваження. (Усміхається).
Нині я також пересуваюсь у своєму районі на двох колесах. Коли треба кудись неподалік — у магазинчик за квасом чи ще чимось. Мені справді дуже подобаються велосипеди. До слова, якось зробив за кордоном фотографію: я — в концертному вбранні (з метеликом, звичайно ж) і на ровері. А що — прикольно!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю зі співачкою MamaRika
