Широка аудиторія довідалась про нього після фільму “Червоний”, знятого за романом Андрія Кокотюхи. І ось герой, якого втілив на екрані Микола Береза, повертається. Уже незабаром у кінотеатрах з’явиться приквел захопливої історії про бійця УПА...
— Його зйомки з перервами тривали декілька років, — розповідає “Експресу” популярний актор. — Звичайно, не обійшлося і без невеличкого екстриму. Скажімо, фільмувати доводилося навіть при мінус тридцять! Ні одяг, ні взуття не були розраховані на таку погоду, тому... Що вже казати, коли під час однієї зі сцен треба було стріляти, а руки настільки промерзли, що я просто не міг натиснути на курок. (Усміхається).
До речі, не виключено, що на “Червоний. Без лінії фронту” історія не завершиться. У першій стрічці йдеться про перебування мого героя у таборі, тепер буде показано передусім його студентські роки, а за кадром залишилось всебічне протистояння з німцями, росіянами і т. д. Тож у продюсерів є певні плани. Наразі чекаємо прем’єри, яка вже не раз переносилася... Я ж тим часом займався весільними клопотами.
— Вітаємо вас з одруженням! Хто ця щасливиця, якщо не секрет?
— Мою дружину звати Софія, вона — актриса. Ми познайомились у театрі. Точніше я вперше її там побачив. Тепер працюємо разом... Нещодавно ж повернулися з весільної подорожі, яку провели на Сейшелах. Можна було вибрати щось ближче — наприклад, Хорватію чи Грецію, але нам хотілося, щоб медовий місяць пройшов у більш екзотичному місці. Тому вибір зупинили на островах в Індійському океані... Можна сказати, що побували в раю. (Усміхається).
— Iз засмагою тепер у вас усе гаразд, а як фізичну форму підтримуєте? Це ж треба і для театру, і для кіно...
— Коли тільки-но почалася пандемія, з’явилось багато вільного часу, якого вистачало на все. Одне з перших завдань, що я одразу поставив перед собою: треба зайнятися відновленням форми. Тож став зранку бігати, відтискатися, піднімати вагу і т. п. Причому робив це щодня й так — протягом трьох- чотирьох місяців. Чесно кажучи, був подивований і задоволений собою. Це виявилось справді круто. Нині ж у мене — відкат... Що поробиш: я неймовірний лінюх. (Усміхається).
— А як щодо шкідливих звичок?
— Тривалий період — майже п’ять років — я не вживав спиртного. Взагалі. Проте минулої осені посперечався зі знайомими з приводу однієї штукенції: мовляв, якщо вона відбувається, вип’ю бокал шампанського під час прем’єри. Я підняв обіцяний келих і після того іноді став дозволяти собі чарку. Просто під настрій. Увечері можу випити вина, віскі чи холодного пивця.
Тривалий період — майже п’ять років — я не вживав спиртного.
До слова, ми з дружиною обидвоє — фанати футболу й під час чемпіонату Європи цього літа залюбки переглядали разом матчі. Зрозуміло, що з пивом та іншою смакотою. (Усміхається). Не вважаю це шкідливою звичкою. Хоч розумію, що хорошого в тому мало... Однак говорити про якусь залежність, як у деяких людей (“треба випити!”), не став би.
— Миколо, до якої “касти” ви належите — водіїв чи пішоходів?
— Я маю Seat leon. Це старенький автомобіль — 2006 року випуску, але хороший, надійний та недорогий в обслуговуванні. Який у мене водійський стаж? Йой, питання на засипку, бо я не дуже дружу з датами. (Сміється). Наскільки пригадую, водійське посвідчення отримав у 2012 році, але постійно й активно їжджу останні років п’ять-шість. Бог милував — серйозних пригод не було, а дрібниці (не з моєї вини) траплялися.
Знаєте, попри те, що я людина емоційна, розумію: за кермом треба завжди поводитися виважено та спокійно. Тому не схвалюю водіїв, які, щойно завівши машину, хочуть максимально її розігнати. Хоч бачать, що попереду світлофор і все одно доведеться гальмувати... Дотримуюсь трохи іншого стилю водіння: я не черепаха, але й не Шумахер. Напевно, щось посередині. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про два незвичайні рекорди українських атлетів
