Моя співрозмовниця — дружина найвідомішого “вусаня” української естради. Ви не повірите: їхньому шлюбу понад двадцять п’ять років! А 21 червня народний артист України Павло Зібров святкує день народження...
— Марино Володимирівно, у вашій сім’ї люблять відзначати уродини чи не дуже?
— Так , люблять. Завжди святкуємо дні народження і чоловіка, і мій, і доньки. До пандемії робили це гучно — у ресторані, куди запрошували від двадцяти п’яти до п’ятдесяти-шістдесяти гостей (якщо це ювілей). Влаштовуємо все в окремому залі, щоб ніхто зі сторонніх не спостерігав і не виклав потім чогось у соцмережі. Удома ж замовляємо оригінальні кульки — наприклад, із вусами — та прикрашаємо вночі оселю. А коли Павло зранку прокидається — вау! (Усміхається). Ми й подарунки готуємо... Знаєте, уродини — це найважливіший день у житті людини, і його треба обов’язково відзначати. У нас це відбувається весело: з піснями, танцями і т. п.
— Не секрет, що дехто з артистів зловживає спиртним. А як із цим у Павла Миколайовича?
— У нас немає такої проблеми. Ні, він може випити 50 грамів коньяку перед виступом (так би мовити, для зв’язок) чи трохи з друзями. Але це буває не щодня, а на якісь свята. Причому я ж зазвичай сиджу поруч та можу вчасно сказати: “Так, усе, досить”. (Усміхається). І Павло слухається — переходить із горілочки на водичку. Все нормально. Він не п’є, як дехто. Хай Бог милує!
— А поїсти любить?
— Буває, на годиннику дев’ята вечора, а він іде до холодильника. (Усміхається). І тут найкращий мотиватор — телевізор. Іноді я записую на відео його виступ — особливо, коли це прямий ефір — та надсилаю чоловікові, який ще навіть не повернувся додому. “Ну що, бачиш цю морду? Подобається? Якщо ні, то не їж о дев’ятій!” (Сміється).
Ой, він дуже любить картоплю, вареники, щось засмажене. Удома ж я такого не готую, як і пиріжки. Ні-і-і-коли! Павлові байдуже, що їсти, коли він голодний. Донька в нас така ж. Діана — здорова дівчина. До слова, вона працювала моделлю XL... Проте її не показують “у телевізорі”, а Павлові — не можна!
— Ваш чоловік розповідав мені, що періодично коле собі ботокс...
— Так. Йому ж уже 63 роки, тому... Моя подруга-лікарка, яка дуже добре знається на таких речах, робить уколи ботоксу. Головне — правильно вибрати дозу, щоб твоє лице залишалось рухливим, а не стало, як скло. Це чудовий спосіб проти зморщок. Правда, іноді Павло дивиться у дзеркало й каже: “Ох, треба тут підтягнути”. (Усміхається). Я ж відповідаю: “Ні, пластику ніхто не робитиме!” Натомість “уколи краси” — це, вважаю, нормально. Як візит до стоматолога чи в перукарню.
— Що вас рятує, коли в сім’ї виникають конфліктні ситуації?
— Тут виручає гумор. Іноді я злюся: “Що ти там таке кажеш?”, а Павло відповідає: “Та, Маринко, перестань. Це ж я пожартував”. (Усміхається). У нас обидвох нормальне почуття гумору, тому до сварок не доходить. Хоча деякі жарти чоловіка мене нервують...
У нас обидвох нормальне почуття гумору, тому до сварок не доходить.
— Скажіть, як ви опановуєте таку традиційну для стосунків чоловіка та жінки річ, як ревнощі?
— По-перше, Павло ніколи не дає приводу. Просто не дає — і все. А по-друге, я завжди кажу жінкам: не треба чіпати телефон вашого чоловіка і там копирсатися. Хтось може написати якусь там дурницю, а ви
потім будете мучитись. До речі, якось я порушила своє правило — залізла в мобільний Павла і не виявила там нічого цікавого для себе. (Сміється).
Проте я все ж ревнива, хоч і не показую цього. Ні одна дружина не може бути до кінця впевненою: “Тільки я — і більш нікого”. Не можна так казати, адже в житті буває всяке. Чоловіки, вони ж такі, ви самі знаєте. (Усміхається). Однак я стараюсь відганяти від себе подібні думки... Все ж таки ми разом уже двадцять шість років!
— Марино Володимирівно, це правда, що ваш шлюб із Павлом Зібровим свого часу наворожили?
— Так, правда. Досі дуже добре пам’ятаю ту сцену: напівтемна кімната, стіл, карти... Тоді мені було 25 років, я мала першого чоловіка і маленького сина. Ворожка (бабуся, якій за дев’яносто) сказала, що я розлучуся й удруге вийду заміж. За чоловіка, який буде дуже відомий, матиме сина й красиві вуса. А ще його покине дружина, й він переживатиме сильну душевну травму... Через десять років усе справдилося!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як працює театр, акторами якого стали лише люди з інвалідністю
