Їхня візитівка — запальна пісня “Вінко червеноє”, без якої не обходиться жоден концерт. Соліста ж цього гурту можна легко “ідентифікувати” за циліндром (білим або чорним), у якому він виступає на сцені. Проте нині 42-річного Віктора Янцо частіше можна побачити з молотком чи свердлом у руці...
— Кажуть, на карантині ви не гаяли часу і власноруч звели будинок?
— Так. (Усміхається). Концертів не було, тож мав багато вільного часу. Зрештою, для мене будувати хату така ж творчість, як писати пісні. Це досить цікавий процес... Мій дім недалеко від Мукачева, в екологічній зоні — на березі річки, в оточенні гір та лісів. Там надзвичайно гарна природа! З балкона будинку можна милуватися годинами... Коли буде новосілля? Якщо газовики не ставитимуть бюрократичні перепони, то, можливо, ще до свят.
— У новому році український шоу-бізнес, на ваш погляд, зможе повноцінно запрацювати?
— На жаль, ми стали, як мовиться, цапами-відбувайлами. Мені не зрозуміло, чому нині відкриті, скажімо, базари (там збирається стільки людей!), а музиканти не можуть нормально виступати. Навіть відзняти кліп тепер — ціла проблема. Оце хотіли зробити відео із залученням симфонічного оркестру та жіночого хору, проте... Якщо винаймемо якийсь зал, де зберуться всі артисти, це буде порушенням карантинного режиму!
Останні пів року, якщо й відбувались якісь концерти, то до Дня міста чи якогось села. Проте це рівень для виконавців, котрі лише починають свій шлях у шоу-бізнесі. До речі, я переживаю, чи в нас відбудеться у січні традиційний фестиваль вина. Ми завжди брали у ньому участь, а тепер — хтозна... Єдине, що допомагає артистам ще триматися на плаву — виступи на весіллях і корпоративах.
— Ви згадали про фестиваль вина. Цікаво, який цієї осені був урожай?
— Ви знаєте, дуже поганий. Я ж разом із батьком займаюся тим, що варю палиночку або сливовицю. Маємо садибу, де на 25 сотках росте винятково сливовий сад. І цього року жодне дерево не дало врожаю. Абсолютно. З виноградом також справи погані. Натомість вродили яблука й груші... Тож будемо цього разу без нового вина. Проте маємо старі запаси! (Усміхається).
Я разом із батьком займаюся тим, що варю палиночку або сливовицю. Маємо садибу, де на 25 сотках росте винятково сливовий сад.
— Скажіть, які найнезвичніші місця, де вас коли-небудь впізнавали шанувальники?
— За відсутності гастролей я повернувся до фаху, яким займався до створення гурту Rock-H — виготовлення меблів. Знову взявся за ту справу, бо треба за щось жити. Тож, коли тепер приходжу до когось на монтаж кухні чи шафи-купе, замовники дуже дивуються. Людина, котру вони знають як шоумена, раптом бере лобзик і починає вирізати отвір для газової поверхні. (Усміхається). Звичайно, потім клієнти роблять зі мною селфі та просять автографи... Я вважаю, що будь-яка робота не є, скажімо так, принизливою. Це — нормально!
— До слова, ви ніколи не думали емігрувати з України? Нині ж не вперше складні часи...
— Я мав можливість це зробити, але... Щоразу, коли потрапляв за кордон, чітко розумів, що свій талант музиканта застосувати там буде доволі важко. Адже ментально тамтешні люди дуже відрізняються і навряд чи зрозуміють специфіку моєї творчості. Інша річ — український слухач... Так, нам доводилось виступати, наприклад, у Канаді, де Rock-H також має своїх шанувальників, але, в основному, йдеться про діаспору. Тому назвати це справжнім шоу-бізнесом досить важко. (Усміхається).
— Вікторе, як би ви продовжили речення: “Ви будете сміятись, але я...?”
— Дуже люблю займатися будівництвом. Це для мене хобі, й узагалі — в душі я прораб. (Усміхається). Хочеться залишити після себе щось дітям. Не гроші, які можна легко витратити, а щось справді вартісне... До речі, якщо говорити, що мене надихає, то це якраз діти. Коли я бачу, що вони щасливі, хочеться ще більше працювати. Аби й надалі все було добре!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із резиденції Святого Миколая у Карпатах
