Він — народний артист України. Знявся у понад пів сотні фільмів та серіалів, озвучив десятки західних блокбастерів (від “Піратів Карибського моря” до “Гаррі Поттера”), зіграв чимало ролей у театрі. А ще виховав сина — Назара Задніпровського, який в останні роки (особливо після виходу комедії “Скажене весілля”) став справжньою зіркою.
— Лесе Михайловичу, у вас до успіху сина часом немає професійних ревнощів? Попри те, що ви — батько...
— Саме тому, що я батько, якраз і немає. (Усміхається). Навпаки — я страшенно радий. Знаєте, коли мені телефонують після якоїсь прем’єри (іноді я навіть не встиг ще подивитись) і кажуть: “Боже, який ваш Назар чудовий”, це для мене, як бальзам на серце. Все-таки — рідна кров... Тішить, що він йде у професії своїм шляхом.
Ми ж — антиподи. Якщо мене все життя більше хилило до соціальних і класичних героїв, то він — характерний актор. Назар — молодець: знайшов свою нішу й дуже плідно працює на тій ниві. Ні в нашому театрі, ні в кіно я не бачу когось, хто був би рівний йому за амлітудою, за вмінням, за талантом. Це я кажу і як батько, і просто як колега, котрий має чималий досвід.
— До речі, а ви нині багато знімаєтесь?
— Через карантин роботи було менше, ніж зазвичай. Проте влітку й восени я знявся у чотирьох серіалах: “Намалюй мені маму”, “Кейс”, “Чужі гріхи” (буквально вчора була озвучка) і “Не дивлячись ні на що”... А ось у театрі ще цього року має відбутись цікава прем’єра — “Сірано де Бержерак”. Однак я стукаю по дереву — тьху-тьху — щоб нічого не зірвалося. Адже через пандемію все може статися. У нас чи не щодня хтось злягає з хворобою. Та я й сам перехворів на коронавірус. (Зітхає).
— I скільки часу пішло на одужання?
— Майже місяць. Щоправда, я перебував удома, а не у лікарні. Мав двобічне запалення легенів, але не настільки важку форму, щоб треба було госпіталізувати. Дякувати Богові й чудовим лікарям коронавірус вдалося побороти. До слова, ми з Назаром захворіли паралельно. І я більше хвилювався за сина, адже він — діабетик...
Підхопивши ковід, людина справді втрачає смак і нюх. Я був страшенно здивований, коли перестав відчувати запах парфумів дружини та квітів, які дарували після вистави. А ще виявилось важко на чомусь сконцентруватись більше ніж на десять хвилин. Виникала раптова втома й бажання як не поспати, то бодай відпочити... На щастя, все уже позаду.
Я був страшенно здивований, коли перестав відчувати запах парфумів дружини та квітів, які дарували після вистави.
— Ви згадали про свою дружину. Наскільки мені відомо, нинішній ваш шлюб — третій... Бог любить трійцю?
— Напевно, так. Якщо говорити про себе, то я вже заспокоївся у цьому плані й, дякувати Богові, все добре... Моя дружина також актриса (її голос можна почути у багатьох зарубіжних фільмах, що йдуть на наших телеекранах), вона молодша на десять років. Я весь час дивлюсь на неї й сам молодшаю. (Усміхається).
Разом ми уже двадцять літ. Ця дата випала якраз на розпал карантину й святкувати її довелося у вузькому сімейному колі... Раніше ж у нас була така традиція: гуляючи схилами Дніпра, могли десь присісти на пеньочку й перехилити келих шампанського. (Сміється).
— А які у вас нині стосунки зі спиртним, Лесе Михайловичу?
— Горілку та коньяк я не вживаю уже багато років. Натомість можу випити при нагоді келих червоного вина — французького, іспанського чи грузинського. Тож спиртним я не зловживаю і сигарет не курю. Намагаюся триматися у формі. Раніше, до карантину, ходив у спортзал у нашому театрі, а тепер, щоб не набрати надмірної ваги, займаюсь удома.
Та мені не звикати: я ж у молодості серйозно захоплювався академічним веслуванням (навіть мав перший розряд), а також плаванням. Нині роблю гімнастику, п’ю вітаміни й загалом намагаюсь зміцнювати імунітет. Адже глядач, приходячи у театр, не питає про твої болячки й скільки маєш років. Люди платять гроші за квитки й хочуть бачити товар лицем. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з лідером гурту Rock-H
