За останні пів року понад три мільйони наших біженців виїхали до сусідньої Польщі. І це тільки за офіційними даними! Серед тих, хто надав прихисток українцям, був і уславлений режисер Кшиштоф Зануссі...
— У нас жило шестеро сімей з України, — каже “Експресу” лауреат нагород Канського, Берлінського і Венеційського кінофестивалів. — Ми з дружиною дуже перейнялися їхньою долею. Поселили в наших будинках і у Варшаві, і за містом. Помістилися всі. При тім, що були не тільки діти, але й домашні тварини. Нині залишилось лише дві сім’ї. Хто мав родичів у Канаді, полетів за океан...
Для мене це був новий досвід. Загалом же, реакція простих поляків на потреби українців була дуже позитивною. Виявилось, що у нас багато людей, готових поступитися своїми інтересами заради загальних та присвятити себе допомозі іншим. Ми знову — як у часи, коли займалися поваленням комунізму — згадали про таку річ, як солідарність. І це загалом шалено оптимістично!
— А де вас застало 24 лютого: вдома чи за кордоном?
— У Польщі. Звичайно, то був великий шок... Хоча війна в Україні точилася не один рік, але її нова хвиля стала несподіванкою. До останнього хотілося сподіватися, що до того не дійде... Нині я уважно стежу за новинами з фронту. Щовечора, о дванадцятій годині, ще раз вмикаю радіо, аби перевірити, чи у вас не сталося чогось найгіршого... Раніше ж не мав такої звички.
— Коли ви дивитесь телесюжети або ж читаєте новини з України, на вашому обличчі іноді з’являються сльози?
— Звичайно, що так. (Голос співрозмовника починає тремтіти). Я ж теж свого часу пережив війну. І для мене це щось, що нагадує дитинство. Я добре знаю, який то жах!
— Позаду — майже сім місяців повномасштабної війни. На ваш погляд, скільки вона може тривати? З точки зору режисера: до фіналу того фільму жахів ще далеко?
— Не маю дару пророцтва, але... Безумовно, ми хотіли би швидкої перемоги, але є реалії, з якими слід рахуватися. Війна в Україні може бути дуже тривалою і дуже виснажливою... Та вже сьогодні вона шалено негативно впливає не тільки на Європу, але й на весь світ... Ми стикнулись із ситуацією, якої не знали понад сімдесят років. Так, на нашому континенті вибухали конфлікти — наприклад, у Югославії, але вони були відносно малими. Натомість нині йдеться про перший справді великий конфлікт.
Ми стикнулись із ситуацією, якої не знали понад сімдесят років.
— Якщо уявити неймовірне — вашу зустріч із путіним, що би ви йому сказали або від чого застерегли?
— Ви знаєте, я не приписую собі тих талантів, яких не маю. І взагалі не дуже вірю у те, що його можна в чомусь переконати. Це намагались уже зробити набагато сильніші постаті — і пані Меркель, і пан Макрон, але, як бачимо, успіху не досягли... Змінити політику росії словами не вдасться. Лише — фактами!
— Скажіть, у майбутнє нашої країни, яку доведеться піднімати з руїн, ви дивитеся з оптимізмом?
— Після тієї війни Україна отримає шанс на велику модернізацію. Проте треба говорити не тільки про якісь технологічні речі, реформування економіки чи подальшу деолігархізацію, але й про суттєву зміну ментальності, чого весь час бракувало. А ще — про інакше ставлення до громадських цінностей, судових органів, справедливості як такої. Якщо Україна зблизиться із Заходом і піде правильним шляхом, це гарантує їй швидкий розвиток. Однак, кажу, зміни мають сягнути дуже глибоко. Сподіваюсь, так і станеться.
— Наприкінці не можу не спитати про ваш новий фільм “Досконале число”. Коли й де він вийде на екрани?
— Свою нову стрічку я покажу спочатку на фестивалях — у Польщі (в Гдині й Торуні) та за кордоном (у Берліні або Римі). Щодо прем’єри на широких екранах наразі важко сказати, коли вона відбудеться. На жаль, після пандемії відвідуваність кінотеатрів у нас впала. Як і рівень життя загалом... У будь-якому разі цією картиною, яку ми знімали у копродукції з Італією та Ізраїлем, я дуже задоволений. Не все задумане вдалося втілити на 100%, але так ніколи й не буває.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українці зустрічають ЗСУ у звільнених селах і містах
