Її кліпи мають шалені перегляди на YouTube. Наприклад, “Тримай” — 48 мільйонів, “Хто, як не ти” — 25 млн, “Фортепіано” — 12 млн. Популярність здобули й патріотичні пісні “Українська лють” і “Я твоя зброя”, без яких сьогодні не обходиться жоден виступ зірки. Особливо — перед військовими...
— Захисники та захисниці завжди щасливі, коли до них приїздять артисти, — каже “Експресу” 30-річна Христина Соловій. — Для багатьох у мирному житті я була улюбленою співачкою. Тому емоції глядачів на таких концертах зашкалюють. Та й у мене, бувало, не раз перехоплювало дух...
Зі свіжих вражень — виступи перед ракетно-зенітною бригадою, а також у військовій частині Нацгвардії. На останньому, до слова, заручилася закохана пара. Під час виконання моєї пісні “Тримай”. (Усміхається). Такі зустрічі дають військовим потужний заряд енергії, мені ж — натхнення для створення нових хітів.
— А як щодо безпосередньої допомоги ЗСУ? Наприклад, збором коштів на амуніцію...
— Крім виступів перед військовими, відбуваються й благодійні концерти. На гроші, отримані з продажу квитків, закуповуємо те, що, власне, необхідно хлопцям. Допомагаємо одним і тим же: 1-му взводу 1-ї роти 13- го окремого батальйону 95-ї бригади. Як тільки в них виникають певні потреби, намагаємось їх закрити. Від бронежилетів та зимової форми до тепловізорів й автівок. На жаль, не завжди встигаємо, зате наші подарунки — найвищої якості. Скажімо, одяг — із Великої Британії.
— До речі, коли почалася велика війна, вам не пропонували виїхати за кордон?
— Ні, з такими пропозиціями ніхто не звертався. Адже всі знають, що я не погодилась би. Насамперед тому, що почуваюсь в Україні на своєму місці, займаюсь улюбленою справою та бачу, що потрібна тут. І так було завжди. Навіть до війни — маю на увазі до 2014 року. Коли свого часу тато запрошував мене переїхати до Канади, я відмовилася. Бо розуміла, що зможу бути корисною й щасливою лише тут, в Україні. Навіть нині, коли на долю нашої держави випали такі випробування.
Коли свого часу тато запрошував мене переїхати до Канади, я відмовилася. Бо розуміла, що зможу бути корисною й щасливою лише тут, в Україні.
— Скажіть, як би ви закінчили речення: “Ніколи не пробачу росіянам...”?
— Думаю, одним реченням тут не обійдеться. Тому що росіяни намагаються загарбати нас уже третє століття поспіль. (Після паузи). Я нічого їм не пробачу! Ні вбитих дітей, ні зруйнованих будинків, ні поламаних життів, ні отруєної української землі (хтозна, чи територія, де нині йдуть бойові дії, буде придатна потім до життя), ні вкраденої моєї пісні... Тому не знаю, як коротко закінчити це речення.
— Багато українців, які переїхали в більш безпечні регіоні, на жаль, і далі “чтокають”. Вас це дивує?
— Мене це обурює! Нині я живу на два міста — Львів і Київ. На жаль, у столиці ситуація мало змінилася. Звісно, є люди, які повністю перейшли на українську мову (попри акцент, який ще дуже відчутний), але дехто навіть не старається. Знаходячи смішні аргументи: мовляв, у мене погано виходить чи не хочу, щоб з мене сміялися...
І як громадянку, і як філологиню за освітою мене це турбує й навіть лякає. Чому всі ті страшні події, що відбуваються нині, ніяким чином не навчили цих людей? Після всіх убивств, катувань та звірств, які вчиняють росіяни, те, що деякі українці й далі спілкуються мовою вбивць, мовою терористів, мені здається неприйнятним.
— Як часто сьогодні під час перегляду стрічки новин або якогось телесюжету у вас може викотитись сльоза?
— Це залежить від психоемоційного стану. Мені здається, що ми всі сьогодні стали набагато більш витривалими й непробивними, якщо так можна сказати. Раніше ті жахи, які відбувались у Бучі та Ірпені, доводили нас до стану заціпеніння. Тепер же я відчуваю тільки гнів, лють і бажання робити якомога більше корисних речей для наших захисників. Щоб спільно — кожен на своєму місці — наблизити омріяну перемогу.
— А що додає вам сьогодні оптимізму й віри, Христино?
— Українці. Маю на увазі не тільки військових. За останній майже рік ми згуртувалися у справжню родину. Тепер кожен один одному не байдужий. Кожен готовий прийти на допомогу. Немає вже оцього: моя хата — скраю. То більше не про нас. І мене це дуже тішить та неабияк надихає. Думаю, далі буде тільки краще!
ДО РЕЧІ
У найновішому кліпі “Юність”, що вже зібрав на YouTube понад 600 тисяч переглядів, разом із Христиною Соловій знявся... Сергій Жадан.
Причому на екрані між ними розігруються романтичні стосунки. Тож я запитав у співачки: сцена її поцілунку з поетом була прописана в сценарії чи це імпровізація?
— Ми взагалі до останнього не знали, відбудеться зйомка чи ні, — ділиться зірка. — Адже в той період було багато вибухів та й наші графіки з Сергієм не дуже збігалися. Проте все “зрослося” і цього дня навіть виглянуло сонце...
Ви запитували, чи поцілунок був запланований? Як такого сценарію ми не мали. Тому, можна сказати, що це була імпровізація. Хоча можливість такого розвитку обговорювалась. І всі були до того готові... Звісно, не обійшлося без дублів. А як же без цього?! (Усміхається). Проте їх було небагато.
