Літо-2021 було доволі активним у цього популярного колективу, що має мільйони переглядів на ютубі. Ірина Швайдак та її музиканти проїхались із туром Україною (його доводилось переносити через пандемію), а також взяли участь у найбільших музичних тусовках — від “Атлас-вікенд” до “Західфест”.
— Покращення ситуації з коронавірусом дозволило відновити повноцінне гастрольно-концертне життя. Та, як ви гадаєте: чи не наздожене нас цієї осені чергова хвиля?
— Я не аналітик, не можу щось прогнозувати, лише висловити своє бажання. Звичайно, мені хотілось би, щоб вакцинація, яка активно нині триває, позитивно вплинула на ситуацію у країні. Сподіваюсь, нам не доведеться знову переживати те, що було останні півтора року. Але, як воно буде насправді, ми не знаємо. Так чи інакше — готові до будь-яких сценаріїв, незалежно від того, введуть черговий локдаун чи ні.
— А ви вже вакцинувалися?
— Так. Причому вакциною, якої всі дуже боялися. Нічого — жива. (Усміхається). А ось ковідом ми заразилися торік восени — під час туру. На третьому чи четвертому концерті зрозуміли, що хворі, й здали тест, який усе підтвердив. Довелося перенести гастролі... Тож ми всі в гурті вже перехворіли.
— Цього літа “Один у каное” випустив новий альбом, який фани чекали п’ять років. На скільки відсотків ви залишились задоволені результатом?
— Дуже задоволені. Ми справді довго працювали над диском. Не можу назвати його звучання ідеальним. Мені, як і у випадку з першим альбомом, більше подобається “живий” варіант. На жаль, запис не може передати всього того, що ми видаємо на концерті. Але... Напевно, це й на краще. Мені здається, ліпше, коли порівняно з альбомом “живий” виступ звучить повніше, ніж навпаки. Хоча, звичайно, ми прагнемо кожен наступний диск більше й більше наближати до того звучання, яке нам хотілось би передати.
Ми прагнемо кожен наступний диск більше й більше наближати до того звучання, яке нам хотілось би передати.
— Ваш кліп “У мене немає дому” зібрав на ютубі 10 мільйонів переглядів. Як ви сприймаєте цей факт?
— Звичайно, ми радіємо кожному прослуховуванню і коментарям із підтримкою, які з’являються під відео. Тому вдячні людям... З іншого боку: це все відносно — хтось має мільйон переглядів, а хтось — сто. Тож питання, з ким себе порівнювати. (Усміхається). До речі, цей кліп — підтвердження того, що головне ідея, а не гроші... Наразі в нас немає планів зняти нове відео. Для “Один у каное” візуалізація — не основне.
— Щось ми все про творчість і творчість... Скажіть, ви готувати любите?
— Не можу так сказати. Проте готую, бо люблю домашню їжу. Нічого особливого — стандартні страви. Проте, як же вони смакують після харчування на гастролях! (Усміхається). Зрештою, коли ти в турі, живеш за військовим графіком. Виступи — день у день і ще треба дістатися до наступного міста, тому... Щось собі з’їв — і вже добре. Зате в позаконцертний період уже можна приготувати щось смачненьке вдома.
— I хто з вами потім це дегустує?
— Ті теми, що ви зачіпаєте, я звикла не афішувати. Усе, що стосується музики, готова не тільки обговорювати, але й дарувати людям. Натомість те, що поза музикою, залишаю лише для себе... До речі, моє основне місце сили — дім. Коли зачиняю двері, відчуваю приплив енергії.
— Iрино, як би ви продовжили речення: “Ви не повірите, але я...?”
— Люблю робити ремонт своїми руками. Скажімо, коли ми доводили до ладу нашу студію, я виконувала велику частину такої технічної — досить грубої — роботи. Не тільки фарбувала чи білила, але й знімала штукатурку, розводила цемент та замазувала прогалини між цеглинами, щоб красивіше дивилося. І ви знаєте, мені це дуже подобалося. У такі моменти голова вільна й можна мізкувати про що завгодно. Власне, тоді з’явилось дуже багато цікавих думок та образів, які потім були використані в наших піснях.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також репортаж із психоневрологічного інтернату, де пацієнти трудяться у саду та варять вишукані сири
