Авторка “Гудзика”, “Амулета Паскаля” та “ЛСД” — справжній трудоголік. Проте й вона влітку дозволяє собі розслабитися й трохи відпочити. Щоправда, не на закордонних курортах, а в Карпатах чи на березі річки...
— Iрино Віталіївно, знаю, що у вас за карантинний рік вийшло дві нові книжки, ще стільки ж перевидали. Тобто ситуація із ковідом не вибила вас зі звичної колії?
— На щастя, я поки що не хворіла й вже зробила першу вакцину. Тому колія дійсно була “звичною”. Хіба що постаралася знайти позитив у “новому форматі життя та спілкування”. А коло спілкування значно розширилось. Як і географія віртуальних зустрічей.
Ось красномовний приклад: якщо раніше я могла поїхати на зустріч із читачами в якесь одне місце й зібрати певну аудиторію, то завдяки інтерактивному спілкуванню у мережі до однієї бібліотеки підключалися більше ніж двадцять закладів культури. До того ж люди могли передивитися запис зустрічей тоді, коли їм було зручно.
— А коли на екранах з’явиться фільм “Подвійний імельман”, знятий за вашим сценарієм?
— Він на стадії завершення — йде (або, певно, вже завершилася) озвучка. Але я його не бачила навіть у робочому варіанті. Актори, режисер і продюсери запевняють, що вийшло добре. Хочуть запросити мене лише на прем’єру. А коли вона буде, я поки що не знаю і... боюся сюрпризів.
Але з кіно я вирішила “покінчити” на найближчі один-два роки. Хоча мала досить цікаві пропозиції, від яких змушена була відмовитися. Адже моя віра в держпітчинги і в наш “кінопроцес” закінчилася... Тож поки що працюю “в стіл”.
— Над чим, якщо не секрет?
— Маю цікаву ідею проекту під умовною назвою “Вирок”. Це — політична антиутопія, у якій хотілося б проаналізувати процес виборів і стан нашого суспільства в період 2019 — 2021 років. Але подібний фільм тепер ніхто не профінансує. Україна — не Америка, де знімають такі стрічки, як “Правило Комі” чи “Картковий будинок”. Але спробувати хочу. Мають же бути колись і позитивні зрушення.
— Щось ми все про роботу й про роботу. Куди б вам нині хотілося втекти зі спекотної столиці? Якщо не на тиждень-другий, то бодай на декілька днів...
— Нещодавно ми придбали великий “двокімнатний” намет. Тому відповідь очевидна: короткі й насичені мандрівки нашою країною! Я давно мріяла поїздити саме Україною — будь-куди, де є річка, ліс, гори, цікаві місця і... друзі. “Будинок” тепер завжди з собою. Ось почали з бардівського фестивалю “Лісова фієста”, що традиційно відбувався під Бояркою, а далі — Львівщина, Карпати, Сумщина, Вінниччина. Світ за очі на кожні вихідні!
Нещодавно ми придбали великий “двокімнатний” намет.
— Життя у великих містах, тим більше в мегаполісах, важко уявити без стресів. Як ви даєте собі з ними раду: фітнес, медитація, йога чи щось простіше?
— Медикаментозно! (Усміхається). Не знаю, наскільки це простіше, ніж фітнес чи йога, але — як на мене — дієвіше й швидше. І звісно — книги, музика, добре кіно, цікаві ідеї, які не дають мозку застоятися чи впасти у відчай.
— Чи маєте якісь маленькі слабкості, які час від часу собі дозволяєте?
— Їх купа! Не роблю зарядки, п’ю багато кави, люблю лінуватися, не працюю на дачах навіть у друзів (сиджу під деревами і пишу, вимагаючи каву), а ще — їм на ніч. (Усміхається).
— До якого табору ви належите — водіїв чи пішоходів? Якщо до першого, то який у вас стаж і яка машина нині?
— Я належу до класу “далекобійників”. Воджу авто лише на трасі за містом, коли треба робити далекі переїзди. Мій водійський стаж більше як десять років. Починала їздити на “Фіат Гранде Пунто” — симпатичній економній машинці, на якій ми з чоловіком подолали відстань у “три екватори”. Нещодавно змінили нашого вірного “пунтика” на червоно-чорний “Сітроен”. Поки що я на ньому за місто не виїжджала.
— Iрино Віталіївно, як би ви продовжили речення: більшість моїх читачів навіть не підозрюють, що я...?
— ...стовідсотковий інтроверт! (Сміється).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з композитором Іваном Небесним
