Він може похвалитись не тільки здобутками у спорті, але й на арені. Артем Любаневич — володар циркового “Оскара”, який здобув на престижному фестивалі у Монте-Карло. Останні ж роки працює у Берліні — в знаменитому “Фрідріхштатпаласт”. Там його й застала пандемія...
— Уже понад рік наш театр-рев’ю закритий на карантин, — каже “Експресу” повітряний гімнаст. — Раніше ж ми виступали із максимальним навантаженням: щотижня відбувалося сім-десять шоу, причому у вихідні бувало й по два. Тепер можна лише зі смутком згадувати ті часи...
Попри те, що “Фрідріхштатпаласт” нині не працює і, відповідно, не має прибутків, за контрактом артистам і далі виплачують гроші. Плюс — допомога від міста й страховка. Одне слово, я радий, що пандемія застала мене в Німеччині, а не в іншій країні.
— До речі, а фестиваль у Монако, де ви свого часу здобули “Срібного клоуна”, цьогоріч проходив?
— Минулого року його відмінили, а в цьому постійно пересувають. Наразі ніхто не знає, чи відбудеться конкурс у 2021-му і взагалі, яке його чекає майбутнє. Особливо, якщо введуть якісь обмеження для в’їзду іноземців чи паспорти вакцинації. Адже на фестиваль завжди багато прибувало артистів із Азії. Насамперед — із Китаю... Тож дуже добре, що ми з Олегом Шакіровим вчасно взяли у ньому участь та здобули таку престижну нагороду.
— А якою вам запам’яталась принцеса Стефані, котра, власне, вручала ту статуетку?
— Це — чудова людина. Уперше побачивши Стефані, ви ніколи не скажете, що перед вами — справжня принцеса. Бодай тому, що вдягається вона дуже просто. Без зайвого шику. Як звичайна людина, а не представниця князівського роду. Безумовно, це викликає повагу... А ще з її обличчя не сходила усмішка.
Знаєте, вона дуже любить цирк та поважає людей, які присвятили йому своє життя. Для мене особисто фестиваль у Монте-Карло був, як Олімпіада. Це — дуже важливий етап у кар’єрі, мета, до якої я довго йшов... Фотографію з принцесою Стефані, яку зробили під час церемонії нагородження, я зберігаю тепер у сімейному альбомі.
Фотографію з принцесою Стефані, яку зробили під час церемонії нагородження, я зберігаю тепер у сімейному альбомі.
— У вас, здається, доволі велика сім’я?
— Так. Четверо дітей. (Усміхається). Наймолодшій — три місяці, середнім (вони у нас двійнята) — три з половиною, а старшому — вже шість. Одне слово, дружина останні роки постійно перебуває у декреті. (Сміється). Вона у нас, можна сказати, мати-героїня... Татові ж залишається забезпечувати фінансові тили. І я стараюсь з усіх сил.
— А як ви форму нині підтримуєте? Спортзали ж, мабуть, на замку...
— Так, під час лоукдаунів усе було закрито. Тому тренуватися доводилось або вдома (на щастя, у нас великі апартаменти — три кімнати), або ж надворі. Скажімо, бігати я ходив у найближчий парк. Та в будь-якому разі займався менш інтенсивно, ніж зазвичай. Даючи можливість організму трохи відновитись... На щастя, перебування на карантині не позначилось на моїй вазі. Зрештою, я ніколи багато зайвого не набирав. Хоч особливо й не слідкую за харчуванням і люблю понасолоджуватись їжею. Можу й солодке собі дозволити до чаю. (Усміхається). Спиртне? Ну, в день народження дітей можна трохи випити, але небагато.
— Якщо не секрет, час на книги чи фільми нині знаходите?
— Так, я читаю різні новинки. Для саморозвитку це — дуже важливо. Проте... В основному все ж таки витрачаю свій час на сім’ю. Коли у вас четверо малюків, а в країні локдаун і майже все закрито — це доволі весело... Ви навіть не можете собі уявити. (Усміхається).
— Артеме, за вашими прогнозами, коли ситуація може більш-менш нормалізуватися?
— Я дивлюсь у завтрашній день з оптимізмом. Пандемія рано чи пізно мине й усе буде добре. Тобто так, як було раніше. Думаю, уже восени ситуація покращиться — хоча би частково. А з наступного року все запрацює на сто відсотків. Принаймні цього ду-у-у-же хочеться!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з письменницею Оксаною Луцишиною
