48-річний Олег Михайлюта (він же “Фагот”) — співак, музикант, аранжувальник, продюсер, актор, а тепер ще й боєць тероборони. Одна з останніх його робіт — пісня з промовистою назвою “Енергодар — це Україна”. Кліп до неї уже зібрав понад 300 тисяч переглядів на YouTube...
— Олеже, щодня надходять сумні новини з Харкова: обстріли, загиблі, руйнування... Для вас це, мабуть, як лезом по серцю?
— Звісно. Оскільки я харків’янин, це дуже боляче. Коли приїздив туди востаннє, був вражений побаченим. Не вірилося, що таке можна зробити з моїм рідним містом. Тим більше, що я з мікрорайону Салтівка... Проте мені так само боляче, коли “прилітає” у Нікополі, Івано-Франківську, Лисичанську, Авдіївці чи в будь-якому іншому місті чи селі. Свого часу я об’їздив майже всю Україну (і з концертами, і як турист), тож мені кожен куточок став рідним.
— Олег Скрипка розповідав мені в інтерв’ю, що ледве не опинився в епіцентрі трагічних подій у Вінниці. А у вас не було таких ситуацій: ніби невидима рука відвела небезпеку?
— Я бачив обстріли в тому ж Харкові. На щастя, по нас не прилітало. Інакше ми з вами не спілкувалися б. (Усміхається). Та й у Києві одного разу, сидячи в студії, відчув вибухи, що відбувались за 500 метрів... Тому, звичайно, на “нулі” небезпека набагато більша, але навіть на території, де немає активних бойових дій, ти ні від чого не застрахований.
Наші вороги кажуть, що воюють лише з військовими. Але ми ж розуміємо, що вони завжди брехали, брешуть і будуть брехати. Насправді їхня мета — знищити якомога більше українців. Тому, незалежно від того, в якому регіоні нині перебуваєш, ти в небезпеці... Щоправда, наші ангели також невтомно працюють. І рука Господа — над усіма нами... Тому в багатьох людей відбувається переоцінка цінностей.
У багатьох людей відбувається переоцінка цінностей.
— А які нові риси з’явилися у вашому характері за останні пів року?
— В якихось речах я став більш нестримним, а в якихось, навпаки, спокійнішим. Зрештою, з боку видніше... Мені здається, ті страхи, які були раніше, перестали домінувати наді мною, вони зникли, пішли погуляти. (Усміхається). Кажу, все переоцінилося і стало відчуватися по-іншому... Насамперед — екзистенційні речі. Ти розумієш, що життя — минуще, і колись воно закінчиться. Звісно, незрозумілі речі лякають. А потім, у якийсь момент, ти видихаєш — і все, уже не боїшся... Ні смерті, нічого!
— Як ви даєте собі раду з ненавистю?
— Вважаю, що не можна піддаватися цьому почуттю, бо воно тебе знищить зсередини... Якщо стає зовсім важко, мені допомагає банальне фізичне навантаження — тренування. В інших випадках — творчість. Тобто я займаюся сублімацією, перетворюючи ненависть у нові пісні.
— До речі, ви сьогодні проводите репетиції? I як тоді з повітряними тривогами?
— Наша репетиційна база — в підвалі, тому ми працюємо. Коли є час, натхнення і можливість. Зібратися всім разом дуже важко: басист — у Нацгвардії, гітарист — у ЗСУ, я — у батальйоні “Реванш”, який, щоправда, тепер реформується... Уже на початку вересня будемо “прем’єрити” пісню “Берег наш”, яку нещодавно записали в студії. Війна і тут внесла свої корективи. Тепер стараємося нічого не відкладати. Записали — видали.
— Скажіть, до війни ви мали навички володіння зброєю?
— У школі нас вчили збирати-розбирати “калаш”, але стріляти не давали. (Усміхається). Ну а в батальйоні спочатку я мав АКМ 7,62 мм, потім — “Бушмастер”. Тож почав тренуватися з сучасною гвинтівкою... Зброю можна порівняти з музичним інструментом. Навчитися грати, наприклад, на фаготі можна відносно швидко, але, щоб справді опанувати його, слід займатися щодня. Так само — і зі зброєю. Її треба відчувати. Потім буде легше на полі бою.
— Олеже, що додає вам нині оптимізму?
— Віра. Саме вона живить нині кожного українця. Віра в нашу правоту, в наших людей та в самих себе... Знаєте, мене надихають усі довкола. Сила волі й сила духу. Як тих, хто на “нулі”, так і тих, хто волонтерить чи в інший спосіб наближає перемогу... Нам треба помститися окупантам — тим нелюдам — за все, що вони накоїли. Аби навіть їхні діти запам’ятали: з українцями краще не жартувати!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як навчаються діти на окупованих територіях
