Минулої неділі “ДахаБраха” виступили на одному з найкрутіших у світі рок-фестивалів — Гластонбері (Велика Британія). Учасники екзотичного (для жителів Туманного Альбіону) колективу вкотре вразили західну публіку самобутністю музики made in Ukraine. А до того — глядачів інших країн, де цього літа концертували...
— Париж, Берлін, Гаага, Гамбург, Марсель, Тбілісі — це далеко не повний перелік міст, де наш гурт виступав за останні два-три тижні, — каже фронтмен “ДахаБраха” Марко Галаневич. — Це були як збірні концерти, так і сольні. На останніх ми виконуємо програму, до якої увійшли композиції, присвячені всім, хто загинув від російської агресії, і тим, хто сьогодні бореться за нашу свободу. При цьому на великому екрані показуємо документальні кадри: знищений Маріуполь, протести в окупованому Херсоні, героїчну оборону ЗСУ...
Наша місія як митців полягає у тому, щоб не дати європейцям забути, що в Україні триває війна. І що нам дуже потрібні їхні солідарність та підтримка. Не тільки моральна, але й матеріальна... До речі, нині ми співпрацюємо з багатьма фондами й окремими волонтерами. Уже придбали декілька “бандеромобілів”, бронежилети, прилади нічного бачення, біноклі й т. п. На це йде значна частина наших заробітків, зокрема від продажу “мерчу”. Тому так багато й виступаємо. Скажімо, тепер ось їдемо в турне до США та Канади.
— Не можу не спитати, де й коли вперше прозвучала ваша знаменита фраза “Доброго вечора, ми з України”?
— Здається, це було в 2014 році. Тоді, на одному з концертів в Америці, з моїх уст злетіла та фраза. Потім її “нарили” чудові ді-джеї з Кременчука, вставили у свій трек і так з’явився однойменний хіт. Тепер у мене постійно про це запитують. (Усміхається). Хоча я нібито нічого особливого не зробив. До слова, дехто цікавиться, чи не зареєстровано авторські права. Відповідаю — ні. Не маю нічого проти того, що випускають футболки з таким написом або іншу продукцію. Якщо це допомагає жити й перемагати — на здоров’я... Наші ж концерти я й нині починаю з вітання: “Доброго вечора, ми з України”.
— Ви багато їздите та літаєте світом, а де тепер ваша “база”?
— Можна сказати, що в Парижі. Тут “ДахаБраха” має гарних друзів — театр “Монфорт”. Його директор одразу запропонував нам допомогу. Від можливості проводити репетиції до зберігання музичних інструментів... До речі, мою дружину — вона учасниця гурту Dakh Daughters — також прихистив один із французьких театрів. Наші діти тепер у Франції й доводиться весь час думати, на кого їх залишити. (Усміхається). Адже не лише я, але й моя половина активно гастролює.
Наші діти тепер у Франції й доводиться весь час думати, на кого їх залишити.
— Чи встигаєте стежити за новинами з України?
— Я щоранку й щовечора сиджу “в телефоні”. Регулярно читаю новини, аби розуміти, що відбувається та що буде далі... Іноді з’являються сльози й розривається серце. Скажімо, коли йдеться про окуповані Мелітополь, Херсон, Токмак, Бердянськ. Генічеськ... Для мене це — величезний біль, адже я там виростав. Звичайно, вірю, що ми зможемо повернути ці території в Україну.
— Які слова ви хотіли би адресувати тим, хто у лавах ЗСУ?
— Що тут сказати: звичайно, ми пишаємося ними. Увесь світ приємно шокований українською армією. Багато хто прогнозував, що росія може напасти на Україну, але ніхто не очікував, що наша держава так сміливо захищатиметься. І все це — на плечах, умінні та бойовому дусі ЗСУ. Ми — ті, хто не взяв до рук зброї, — будемо безмежно їм вдячні. Тож від нас — тільки повага й шана. Це велика справа. Нехай їх боронить Бог, і слава героям!
— За чим чи за ким із мирного життя ви сьогодні найбільше сумуєте?
— Звичайно ж, за батьками. Вони не захотіли їхати з України та вирішили залишитися й оберігати родинний дім. А ще я сумую за селищем, де жив до війни, і за своїм хобі. У ковідний період захопився різьбленням по дереву. (Усміхається). Цим можна було би займатися і в Парижі, але просто немає часу. Хочемо зробити максимальну кількість концертів, подій, івентів, аби бути якомога кориснішими для своєї країни... Ми й раніше були амбасадорами України, а тепер — тим більше.
— Марку, як би ви закінчили речення: “Тільки тепер я зрозумів...”?
— (Після паузи). Росія знищує нашу націю тому, що їй потрібна територія, без якої вони ніколи не будуть великою імперією. Про подібні речі ми здогадувалися і раніше. Можливо, просто не хотіли в це вірити... До останнього. Тільки тепер я зрозумів, що це — реальність. Реальність, з якою ми живемо й з якою боремося... Мрію про те, щоб війна закінчилася нашою перемогою, і якомога швидше!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українські чоловіки уникають мобілізації