Вона — прима Національного театру опери та балету. На його сцену виходить ось уже десять років, здобувши прихильність вибагливих глядачів та не менш вибагливих критиків. І навіть “дотанцювалась” до звання заслуженої артистки України...
— Анастасіє, за останній рік ви вже адаптувалися до перманентних карантинів, коли театр то працює, то закривається?
— Звичайно, коли локдаун оголосили вперше, це був шок і великий стрес. Усі були трішки розгублені, адже звикли жити в доволі насиченому графіку. Проте людина до всього може призвичаїтись, тож із часом вдалося адаптуватися... Навіть коли ми не виходили на сцену, не припиняли заняття у репетиційному залі. Адже форму треба підтримувати весь час. До того ж готуємо нову виставу — “Данте”, прем’єра якої, сподіваємось, відбудеться або у травні, або в червні.
— У столичний театр ви потрапили одразу після закінчення хореографічного училища і виходите на головну сцену країни вже десять років. За той час у яких країнах вам вдалося побувати?
— У Греції, Італії, Канаді, Китаї... Останні ж гастролі у нас були до Німеччини й Франції. Особливо хвилюючим був виступ у Парижі, адже це — культурна столиця Європи. Там панує неймовірна атмосфера та й публіка — дуже освічена, надивлена, якщо так можна сказати, і вдячна. Зрештою, не менш тепло нас приймали свого часу й у Японії, де глядачі — великі шанувальники балету. Проте важко виділити якусь одну країну. Наших артистів усюди приймають добре. Хоча, звичайно, скрізь є певні нюанси... Зрештою, інколи й на рідній сцені глядачі реагують по-різному. Іноді зал може сидіти тихо — ти вже думаєш бозна-що — і лише наприкінці вибухає оваціями. (Усміхається). Як би там не було, я люблю свою професію!
— Довкола кожної професії кружляють ті чи ті міфи. Цікаво, у балерин із чим вони пов’язані?
— Найпоширеніший міф — що ми постійно сидимо на дієтах або ж узагалі нічого не їмо. (Сміється). Звичайно, це не відповідає дійсності. Танцюристів можна порівняти зі спортсменами. І для підтримання належної фізичної форми нам також потрібне збалансоване харчування — з усіма мікроелементами, вітамінами й т. п.
Правда, тут усе суто індивідуально: хтось гладшає від певних продуктів, хтось — ні. Кожен сам має виробити певний раціон, якого й дотримуватися. Проте скажу вам чесно: у мене не завжди буває правильне харчування. (Усміхається). Наприклад, я люблю солодке й іноді не відмовляю собі в круасанах або чорному шоколаді. Це моя маленька слабкість.
— Кажуть, ви захоплюєтеся йогою?
— Так. Уже півтора року систематично ходжу на айенгар-йогу. Її особливість у тому, що асани виконуються за допомогою певних опор — або крісел, або валиків, або інших пристосувань. Таким чином мінімізується ризик травмуватися, адже не кожна людина одразу готова до складних вправ...
Відвідую заняття двічі чи тричі на тиждень. Вважаю, що це добре для здоров’я — і фізичного, і морального. Зрештою, мені просто подобається спілкуватися з людьми, які там займаються. Головне ж — йога укріплює м’язовий корсет, що важливо в нашій роботі. До речі, дехто з дівчат ходить з цією метою на пілатес. Я ж обрала йогу.
— Анастасіє, для покращення настрою ви іноді влаштовуєте собі шопінг? Тим більше, якщо перебуваєте десь за кордоном...
— Безумовно, мені, як і кожній дівчині, подобається купити якусь красиву річ. Але я не з тих людей, що належать до шопоголіків. І якщо гуляю Парижем чи десь на Лазурному березі, то краще піду на екскурсію, ніж по магазинах. Наприклад, я була в музеї Ів Сен-Лорана (там такі розкішні сукні!), а також у музеї Пікассо (його відвідини спеціально запланували з подругами)... Ось що мені справді цікаво. Натомість шопінг ніколи не стояв у мене на першому місці. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Іваном Малковичем
