Один із найпопулярніших молодих українських авторів встигає і писати, і перекладати. Завдяки його енергії світ побачило вже чимало зарубіжних авторів. Та й самого Андрія Любку теж охоче видають за
кордоном. Загалом рік, що добігає кінця, був для письменника доволі плідним. Тож напередодні 34-ліття у нього був чудовий настрій...
— Андрію, у тебе 3 грудня — уродини. У цей день зазвичай кудись утікаєш від усіх та вимикаєш телефон чи залюбки приймаєш вітання?
— Я ніколи не святкую свій день народження, для мене найкраще цей час провести за кордоном, щоб навіть телефон не працював. Подарунки не люблю, вітання ігнорую, але сам у цей день можу випити пляшку віскі наодинці й подумати про своє життя. Найкраще, що після пляшки торф’яного димного віскі зранку нічого з надуманого не пам’ятаєш. (Усміхається).
— Знаю, що на початку наступного року має з’явитись твоя книга “Щось зі мною не так”. Це черговий роман чи збірка есеїв?
— Це буде збірка есеїв, які я сам жанрово називаю “історіями”, адже це короткі тексти із сюжетом чи емоцією. Це буде продовження серії книг “Спати з жінками” і “Саудаде”, за останню з яких я отримав премію Шевельова. Читачі люблять цей формат, бо коротенькі тексти можна читати навіть у метро чи міському автобусі... Частково ця книга буде автобіографічною, тому саме так іронічно й називається — “Щось зі мною не так”.
— У Києві в “Дикому театрі” йде вистава “Карбід” за твоїм однойменним романом. Цей факт гріє его?
— Так, мені дуже приємно, що вистава за моїм романом збирає аншлаги в столиці, адже в театр часто ходять ті люди, які самої книжки могли й не читати. До речі, вистава відрізняється від твору, бо режисер Олексій Доричевський закінчує її хепі-ендом, і це мені теж подобається. Маю надію, що ми ще побачимо фільм у його режисурі, адже первісна ідея була саме така, вистава йде, поки команда шукає фінансування на повнометражне кіно.
— До речі, вітаю з виходом цього роману литовською.Переклади якими мовами ще слід чекати найближчим часом? I скільки їх уже загалом?
— Так, справді, мій “Карбід” заговорив литовською і став “Карбідасом”, це велика приємність. Уже за декілька днів цей же роман вийде сербською мовою у культовому белградському видавництві “Архіпелаг”. До того були видання у Словенії, Польщі й Англії. Наступного року чекаю “Твій погляд, Чіо-Чіосан” румунською і “У пошуках варварів” грецькою. Словом, процес іде, і моя мрія — заробляти на книжках більше за кордоном, ніж в Україні.
— Тільки цього року з’явились друком три романи балканських авторів, яких ти переклав українською. Шнайдер, Ергович, Шанта... Чи не ревнує іноді Любко-письменник до Любки-перекладача?
— Ревнує, і я вже хочу бити себе по руках, бо переклади справді пожирають мій творчий час! Але що робити, якщо перекладаю лише ті книжки, які дуже люблю сам. Тобто я й сам хотів би їх написати, а переклад — це ж і є написання тексту своєю мовою. Та я прийняв кардинальне рішення: до кінця цього року закінчую ще один переклад (боснійця Фарука Шехича), а з наступного сідаю за свій роман.
— Якби не пандемія, куди би ти полетів чи поїхав протягом цього року?
— Протягом цього року я побував у восьми країнах, зокрема проїхався автомобілем через усі Балкани. Крім того, мав летіти читати лекції у Канаду й Штати, але цю подію перенесли на наступний рік. Дуже хочу потрапити в турецький Курдистан і на окуповану частину Кіпру, мене ваблять Іран, Камбоджа, давно мрію про Австралію.
Протягом цього року я побував у восьми країнах.
Чесно кажучи, в Європі мені вже нудно, я шукаю чогось екзотичнішого.
— Ти вже призвичаївся до статусу молодого татуся? I що нового довідався про себе та інших у цій новій ролі?
— Моїй Улянці рік і чотири місяці, тож я вже не молодий, а цілком досвідчений татусь, який пройшов через безсонні ночі, прорізування зубів та безконечні шмарклі. (Усміхається). Від своєї доньки я вчуся щодня, а найголовніший урок — радіти життю, вибухати сміхом і радістю, кожен ранок починати енергійно. Уляна дуже вчасно прийшла в моє життя — якраз тоді, коли я став призабувати, що щастя насправді складається з простих, буденних, банальних речей.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Павло Табаковим
