Вона — заслужена артистка України та лауреатка Шевченківської премії. А нещодавно здобула відзнаку престижного Нью-Йоркського кінофестивалю (США), де українку визнали найкращою актрисою. Загалом же фільм Зази Буадзе “Мати апостолів”, сюжет якого розгортається довкола війни на Донбасі, отримав за океаном три нагороди...
— Наскільки це було для вас несподівано, Наталіє Юхимівно?
— Чесно кажучи, я навіть не здивувалась, адже фільм справді дуже якісний. Під час його перегляду неможливо відірватися від екрана. Ти не просто спостерігаєш за подіями, а живеш разом із героями... І потім виходиш із глядацького залу з набагато більшою любов’ю та співчуттям до людей. Такі стрічки нині дуже потрібні. Правда, через пандемію “Мати апостолів” не мала в Україні належного прокату. Зрештою, якби не коронавірус, наша творча команда полетіла би за нагородами до Нью-Йорка. (Усміхається).
— А який загалом залишився післясмак від зйомок у “Матері апостолів”? I як вам працювалося із Богданом Бенюком, який також зіграв у цій стрічці?
— Один бік медалі — величезна втома. Зміни тривали набагато довше, ніж зазвичай. Ми йшли на це, бо розуміли: попри обмежений бюджет, фільм треба зробити добре. Плюс — готель був у Києві, а до локацій, де проходили зйомки, доводилося їхати години три. У підсумку я спала дуже мало... Другий бік медалі — неймовірні пейзажі (чого лише варті заходи сонця), якими я милувалася між дублями. Це було відчуття справжнього щастя!
А з Богданом Бенюком ми досить швидко знайшли порозуміння та спільну тональність. Хоч до зйомок була лише одна репетиція. (На головну роль режисер пробував спочатку іншу актрису). Він дуже добрий актор і, як відомо, має веселу вдачу. Щоправда, перше й друге не в усіх колег збігається. (Усміхається). Тож, працюючи над фільмом, ми стали друзями. І я дуже вдячна Зазі Буадзе, що звів нас у спільному проекті.
— У театрі ви завжди багато працювали, а ось у кіно до того зіграли лише в одному повнометражному фільмі — “Брати. Остання сповідь”. Ви настільки вимогливі до того, що вам пропонують режисери?
— Так, вимоглива. І не раз відмовлялась від різних пропозицій. Навіть з-за кордону. На певному етапі я хотіла цілком зосередитись на театрі. Зрештою, і мої педагоги не схвалювали зйомок у кіно... Проте, коли прочитала сценарій фільму “Брати”, зрозуміла, що цього разу не можу сказати “ні”. Геніальний текст шведського письменника Торгні Ліндгрена не просто зачепив, а буквально різав по-живому. До речі, за роль у тому фільмі я отримала нагороду на одному з фестивалів... Мабуть, це справді була доля, і моя історія з кіно мала розпочатися пізніше.
Коли прочитала сценарій фільму “Брати”, зрозуміла, що цього разу не можу сказати “ні”.
— Ви стали торік заслуженою артисткою України. Наскільки для вас це важливо?
— До звань я ставлюсь абсолютно спокійно. Вони ніяк не впливають на моє життя та на якість того, що роблю. Звичайно, це приємно (як і перемога в Нью-Йорку), але чи це щось змінює? Інша річ, що час від часу кожен із нас (тим більше — актори) потребує певного підтвердження “з неба”, що ти не заблукав і йдеш правильним шляхом. Тож я сприймаю це все як цукерки від Бога. (Усміхається).
— Скажіть, ваш чоловік — теж творча людина?
— Так, він актор. Олег ду-у-у-же допомагав мені під час зйомок. Я постійно телефонувала до нього й радилася, бо чоловік з молодості грає у кіно. Причому як у комедії, так і в трагедії. Це — людина дуже глибока та напрочуд свідома... Можливо, тому я вдруге вийшла заміж. (Усміхається).
— Перепрошую, це правда, що ваш перший чоловік трагічно загинув?
— Так. Йому було тридцять чотири роки... Чи час лікує? Ні, це все залишається з тобою назавжди. (Зітхає). Знаєте, я думаю, що мені вдалося так переконливо зіграти у “Матері апостолів” не в останню чергу тому, що я багато чого пережила. І далі живу з тим болем у серці!
— Наталіє Юхимівно, якщо не секрет, де ваші “місця сили”?
— Рідне село Ольгопіль, що на Вінниччині. Власне, я зараз тут і перебуваю: видаємо заміж доньку брата, мою похресницю. Оце, коли ви зателефонували, якраз поралася на подвір’ї. Знаєте, це таке щастя — приїхати у батьківський дім... Тут справді набуваєш джерельної сили. А ще її мені завжди додає пісня. Вона, як і молитва, повертає до життя.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Віктором Бронюком
