Україна на 90% упоралася із завданнями, які ЄС поставив перед нею, надаючи статус кандидата. Тому Єврокомісія рекомендувала Європейській Раді розпочати з Києвом переговори про вступ. Політичне рішення про старт домовленостей лідери країн ЄС мають ухвалити у грудні цього року. А вже в березні 2024- го, за умови, що Україна виконає всі рекомендації, можуть розпочатися самі переговори. Доцільність та перспективи членства України в ЄС обговорюємо з головою правління ГО “Європейський рух України” Вадимом Трюханом та директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом.
— Чи потрібне насправді нам членство в Євросоюзі?
● В. Трюхан:
— Так. Треба розуміти, що хоч би які зовнішні сили публічно погрожували вдарити по якійсь столиці країни ЄС чи розв’язати війну проти якоїсь держави-члена, вони цього не зроблять. Бо Євросоюз — це спільнота (хай і не політико-безпекова, а політико-економічна) незалежних демократичних держав, які одна одну підтримують і стоять пліч-о-пліч перед будь-якими викликами. Якби Україна була членом ЄС, то Росія не розпочала б агресії проти неї.
— Які загалом плюси чи мінуси нашого вступу до ЄС бачите?
● В. Трюхан:
— Членство в ЄС потрібне нам і з економічного погляду. Усі держави нових хвиль розширення отримують серйозну фінансову допомогу. Для прикладу, Польщі на етапі вступу було виділено близько 200 мільйонів євро лише на інфраструктурні проекти.
Вступ до Євросоюзу сприятиме підвищенню конкурентоспроможності наших підприємств, впровадженню стандартів ЄС у виробництві, а також забезпечить розвиток середнього та малого бізнесу.
Крім того, ми можемо розраховувати на ефективний захист прав людини в інституціях ЄС, відкриття кордонів для вільного пересування громадян та на розширення їхніх можливостей для освіти й роботи у Європі.
● В. Кулик:
— Безперечно, переваги є. Щоб вижити в умовах хаотизації міжнародних відносин, нам важливо мати відносини, наближені до союзницьких, із великими клубами на кшталт ЄС і НАТО.
Однак треба говорити і про проблеми, які можуть виникнути в разі нашого вступу до ЄС. По-перше, постає питання: чи виживуть деякі наші галузі, як-от сільське господарство, машинобудування, хімічна промисловість у конкуренції з європейськими? Чи відкриють нам європейські ринки? Чи все ж закриють, допоки ми повністю не імплементуємо європейських вимог до наших товарів? І чи будемо готові до переходу на європейські ціни?
По-друге, маємо розуміти, що нас чекатиме ще більша демографічна криза і нам гостро бракуватиме якісних кадрів. Адже люди без проблем переїжджатимуть до європейських країн, де їм пропонуватимуть вищу оплату праці.
— А можливо, нам наразі не варто поспішати зі вступом до ЄС? Британія ж чомусь вийшла з цього об’єднання.
● В. Кулик:
— Британія вийшла, бо відчувала тиск брюссельської бюрократії на свою політичну систему й на економіку. Зауважу, що ця країна завжди зверхньо дивилася на європейський інтеграційний проект.
Так, з погляду економіки, британці нині “вигрібають” наслідки брекзиту (виходу Британії з ЄС). Але загалом, з огляду на соціологічні опитування, ситуація неоднозначна. Є чимала частка людей, які вважають, що рішення про вихід з ЄС було правильним. Бо вдалося принаймні розірвати нитки, що пов’язували брюссельську бюрократію із Британією, і це створило простір для маневру британському уряду. До речі, якби не було брекзиту, то не було б тієї підтримки, яку Британія від початку великої війни надає Україні.
Якби не було війни, ми могли б зволікати або висувати якісь зустрічні вимоги щодо нашої інтеграції до ЄС, тобто обговорювати нашу позицію щодо квот на експорт продукції, щодо неможливості застосування деяких європейських норм для нашого законодавства тощо. Але в нинішніх умовах, коли триває війна, коли Брюссель надає нам величезну підтримку, членство України в ЄС може закласти потрібні нам підвалини формули миру.
— Наскільки довгим може бути наш шлях до ЄС? Яким був досвід приєднання до євроспільноти інших країн Східної Європи?
● В. Трюхан:
— Більшість країн Східної Європи у 1991 році фактично змінили політичний устрій (з комуністичного перейшли на так звані демократичні рейки розвитку) і відразу проголосили дві мети: стати членом ЄС та НАТО. Литва, Латвія, Естонія, Польща, Словаччина, Словенія та Угорщина ввійшли до Євросоюзу 2004 року, тобто їхній шлях до ЄС тривав 13 років. Румунія та Болгарія приєдналися до євроспільноти 2007 року — їм знадобилося 16 років.
Як бачимо, процес вступу забирає понад десять років. Ми, з огляду на геополітичні обставини, на війну з Росією та інші чинники, можемо сподіватися, що цей час буде скорочений як мінімум удвічі.
● В. Кулик:
— Я б не порівнював Україну ні з Польщею, ні з Угорщиною, ні з балканськими країнами. У нас зовсім інша історія вступу. Думаю, ми матимемо цілковито інший формат як проходження переговорного процесу, так і набуття членства. У нас досі триває гаряча фаза війни. Це відтерміновує наш вступ до Євросоюзу, але не унеможливлює його. Важливо розуміти: якщо США та ЄС побачать логіку в тому, щоб надати нам членство навіть під час війни, розуміючи, що це може призвести до її зупинення або принаймні до зниження її інтенсивності, то вони на таке підуть. Загалом же це може статися і за рік, і за п’ять.
