“Парламентська криза”, “криза монобільшості”, “остаточна дезорганізація” — про це у стінах ВР нині говорять дедалі частіше. Нардепи визнають, що голосів для ухвалення рішень часто бракує, тож доводиться переносити засідання, доки цих голосів не знайдуть. Разом з тим, кажуть у Раді, є чимало тих, хто готовий відмовитися від депутатського мандата.
Нагадаємо, п’ятирічна каденція нинішнього скликання парламенту закінчилася у жовтні минулого року. Та, оскільки в країні війна, проводити вибори заборонено. Чи зможе чинний склад Верховної Ради належно працювати? Про це — в розмові з парламентським аналітиком Громадського руху “Чесно” Олександром Саліженком та гендиректором Комітету виборців України Олексієм Кошелем.
— Які головні причини парламентської кризи?
● О. Саліженко:
— Одна з таких причин — режим роботи, в якому парламент працює останні два роки після запровадження воєнного стану. Тепер немає календарного плану із класичними пленарними тижнями, тижнями роботи в комітетах та округах. Депутати збираються лише декілька разів на місяць у сесійній залі й у комітетах. Це чудовий формат для нардепів-прогульників. Вони можуть бути фізично відсутні в Раді та не голосувати за ухвалення рішень, але дистанційно брати участь у засіданнях комітету у відеорежимі.
Ще один чинник, який додав води у цю “теплу ванну”, — відсутність журналістів у стінах парламенту після запровадження воєнного стану. Адже саме ЗМІ виконували вкрай важливу функцію контролю і мотивували політиків працювати ефективніше.
Депутати нині говорять про демотивацію. Дивно це чути, коли гинуть наші військові й цивільне населення, коли працівники деяких інших сфер змушені посилено працювати. До речі, Верховна Рада збирається тепер у середньому чотири дні на місяць, причому засідання тривають лише декілька годин. Ми підрахували, що від початку 2024 року парламент працював приблизно 23 години.
● О. Кошель:
— Системна парламентська криза справді є. Але вона зумовлена не браком голосів, а тим, що парламент та уряд працюють у форматі жорсткої конкуренції або навіть ворожнечі. Парламент не підтримує принципових урядових законопроектів. Тим часом Кабмін готує документи низької якості. До слова, перший і другий варіанти законопроекту про мобілізацію — це урядова розробка.
Спостерігаємо також серйозні проблеми у середовищі монобільшості. Там є різні групи впливу — група Коломойського, група Павлюка і так далі. Монобільшість розхитана та неефективна.
А ще парламент не вміє розставляти пріоритети у своїй діяльності. Навіть тепер, під час гострої фази війни, він може розглядати другорядні законопроекти, як-от питання кінематографії, охорони та гігієни праці тощо, а військові, євроінтеграційні — відкладати.
— Чи є ризик, що Верховна Рада буде взагалі паралізована?
● О. Саліженко:
— Якщо в парламенті є нардепи-списочники, які хочуть достроково скласти повноваження, то на їхні місця зайдуть нові кандидати. І це, можливо, матиме навіть позитивний ефект, адже нова кров стимулюватиме активнішу парламентську діяльність. З мажоритарниками складніше, адже під час воєнного стану проводити довибори в округах заборонено.
Хай там як, сподіваюся, що ситуація не зайде в глухий кут. Керівництво парламенту та депутатських фракцій і груп повинно реагувати на проблему прогульництва. Якщо цього не робити, у нардепів може виникнути ідея відімкнення сенсорної кнопки й повернення “кнопкодавства”, яке раніше дозволяло прикривати прогульників та імітувати реальні голоси.
● О. Кошель:
— За минулий рік у нас склали мандати 17 народних депутатів. Серед них ледь не половина — ті, кого позбавили українського громадянства, як-от Віктор Медведчук, Андрій Деркач, Тарас Козак та колишні регіонали, які воліли “загубитись” (до людини без депутатського мандата значно менше уваги з боку ЗМІ, антикорупційних організацій, а отже, і правоохоронних органів).
Нині деякі депутати кажуть, що є приблизно 30 чи навіть 40 охочих скласти мандат. Я у це не вірю. Це перебільшення, за яким ховаються недолугі спроби монобільшості виправдати провали у парламентській роботі. Монобільшість у нас існує на папері, а де-факто є парламентська коаліція у складі трьох політичних сил: фракції “Слуга народу” та депутатських груп “Довіра” і “Слуга народу”. Час до часу їм допомагають депутатські групи колишньої “Опозиційної платформи — за життя”.
Що стосується важливих для країни законопроектів — військових та євроінтеграційних, — то проблем з їх ухваленням немає. За такі законопроекти завжди є 300 і більше “за”. Тобто свої голоси віддають і “Європейська солідарність”, і “Батьківщина”, і “Голос”, і позафракційні депутати.