Або крадуть гроші, або — неефективно витрачають. Здається, таку схему мав на увазі міністр культури, інформаційної політики, молоді та спорту Володимир Бородянський, коли заявив під час круглого столу на Форумі видавців у Львові: "Держава за останні роки надрукувала два мільйони книжок для бібліотек. Але яка кількість людей прочитала їх у бібліотеках? Ми повинні знати, чи витрачені державні гроші ефективно".
Пан міністр або сам не знає, або йому не доповіли: державним коштом в Україні друкують відносно небагато позицій. І так, чимало видань, фінансованих із бюджету, справді не викликають читацького інтересу. Передусім згадаймо про шкільні підручники. Їхній зміст вже давно не відповідає вимогам сучасного життя школярів. Наповнення підручників – парафія Міністерства освіти.
Далі — класика, включена в обов'язкову навчальну програму. Вже не перший рік, навіть не перше десятиліття батьки й, що важливо, діти нарікають: саме шкільна програма з літератури відбиває інтерес до читання. Таким чином, твори, скажімо, лауреата Сталінської премії Олеся Гончара, котрі вперто присутні в шкільній програмі і видання яких частково фінансується з бюджету, реально прочитаними не є.
Ще один сегмент — твори лауреатів Шевченківської премії. На те, що 95% їх віддалені від читача — без перебільшення! — за весь час існування премії нарікає не лише професійна літературна спільнота, а й пересічні українці.
Утім хотів би сказати пану Бородянському, що цього року вперше (!) у перелік книг, які закуповують до бібліотек за державні кошти, потрапило чимало новинок від українських авторів, які справді затребувані читачами.
Вже не перший рік, навіть не перше десятиліття батьки й, що важливо, діти нарікають: саме шкільна програма з літератури відбиває інтерес до читання.
А як було донедавна? Під бюджетні закупівлі спритні видавці, причому – не найактивніші гравці ринку, справді пхали книжки, не цікаві читачам. Бачив на власні очі, навіть тримав у руках. А віднедавна буваю на зустрічах у бібліотеках бодай раз на місяць. Книги, датовані 2015-2016 роками прийшли, за словами бібліотекарів, від державних закупівель. Дотепер новенькі. Листочок видачі за той час не втратив цноти — жодна людина не зацікавилася.
Висновок: ще три роки тому державним коштом для бібліотек закуповували справді непотрібну літературу. Зараз усе змінилося на краще. Понад те: зростає попит саме на літературу локальну, тобто питомо українську.
Однак Мінкульт наближає для української книги тяжкі часи. Вже вдвічі скоротили видатки на підтримку видавничої справи. Мова не про фінансування певних видань, а саме підтримку індустрії. На черзі — скорочення витрат на програми, які популяризують читання як таке. І завмерла програма, яка мала фінансувати переклади з української задля просування наших авторів у Європу.
Боюся, скоро про ренесанс української книги, який почався після перемоги Майдану й зачистку ринку від російської, будуть не просто говорити, а згадувати. Як про епоху, що минула.
