Деякі відомі факти щороку напередодні 9 травня треба повторювати українцям, які досі живуть в координатах російсько-радянського “Дня Победы”.
Наприклад, що капітуляцію Німеччина підписала днем раніше, 8 травня 1945 року. Й приймали її, крім маршала Жукова, також американські, англійські і французькі вищі офіцери. Або – що офіційно День Перемоги в СРСР почали відзначати двадцять років потому. А до 1965-того від фронтовиків влада старанно відверталася. Чи ось таке: вже за рік після закінчення війни частину ветеранів, передусім інвалідів, фактично відловлювали й ізолювали в спеціальних закладах – вояки-переможці перебували в принизливому стані, без медичного нагляду, без роботи, в злиднях. Своїм виглядом вони, на думку влади, ганьбили країну-переможницю.
Окремо слід нагадати: на території України, передусім Західної, війна тривала до середини 1950-тих років. Повстанці й підпілля воювало з радянською владою, як раніше – з німецьким окупаційним режимом. У протистоянні з нацистами Українська Повстанська Армія не діяла спільно з Червоною. Загалом війна на українських землях почалася від 1917-того. Головний ворог протягом наступних десятиліть лишався тим самим – радянська влада, її регулярна армія та ВЧК-НКВД-КГБ. Тобто, на нашу землю приходили німці, поляки, румуни, угорці, італійці. Воювали українці з ними також. Проте їх одного разу побороти вдалося. Агресивну войовничу Росію – ні. Тому завершилася згадана війна, на жаль, черговою поразкою для українського народу. І знову той самий ворог вже п`ять років як напав та вбиває.
Вже за рік після закінчення війни частину ветеранів, передусім інвалідів, фактично відловлювали й ізолювали в спеціальних закладах.
Через те говорити в нинішніх українських умовах про якийсь День Перемоги – щонайменше помилка. А загалом 9 травня вже давно використовується Росією для політичних провокацій, розпалювання ворожнечі, водночас – ходи карикатурних "безсмертних полків" та неодмінних телевізійних концертів. Де артисти, котрі або гастролюють в Росії, або репрезентують її, виконують одні й ті самі військові пісні, які до українського війська не мають жодного стосунку. Зате вповні виконують свою пропагандистську функцію: Росія – батьківщина наших перемог.
Держава Україна повинна мати в календарі власний День Перемоги. Датою може бути й має стати той день, коли регулярна російська армія покине окуповану частину українського Донбасу. Про Крим не забуваємо, але там буде зовсім інша дата – пов`язана з поверненням півострова Україні й корінному населенню – кримським татарам. Ці українські громадяни вже точно не повинні святкувати день радянської перемоги. Бо вони, як українці та інші народи, потерпали від її наслідків. І відчувають їх на собі досі.
І наостанок ще декілька прикметних фактів. Нещодавно у соцмережі Facebook поширили архівну копію листа, адресованого заступнику міністра внутрішніх справ СРСР генерал-полковнику Іванові Сєрову. Під цим документом, датованим березнем 1948 року, підписався генерал-майор Георгій Добринін, тогочасний начальник Головного управління таборів (ГУЛАГ) СРСР.
З біографії цієї людини дізнаємося: з серпня 1945-того по вересень 1947-мого товариш Добринін служив у так званому "радянському секторі" переможеної Німеччини, де керував оперативним сектором НКВС. Займався, в тому числі, колишніми німецькими концтаборами.
Виявив там багато різного майна, придатного для подальшого використання. Щоб добро Бухенвальду не пропадало, хазяйновитий товариш Добринін своїм листом рекомендував керівництву в особі товариша Сєрова передати його на баланс ГУЛАГу. Разом – увага! – із бараками, які треба розібрати, вивезти з Німеччини і потім наново зібрати вже на радянській території. Аби – це вже від себе, - населити ці бараки "ворогами народу", яких після війни в СРСР не поменшало.
Не перший рік напередодні 9 травня звучить фраза невідомого авторства про "день перемоги ГУЛАГу над Бухенвальдом". Або – "день перемоги НКВД над гестапо".
Наведений вище приклад наочно ілюструє й підтверджує правильність подібних думок. Хоча б тому, що незабаром після завершення Другої світової – це, до речі, сталося не в травні, а у вересні 1945 року, - ветерани, що воювали в Червоній армії, справді почали потрапляти в сталінські концтабори. Причина – забагато ляпали язиками про героїв-полководців, маршалів Перемоги й не забували при цьому згадати всує особисто товариша Сталіна. Незлим, тихим словом, як розумієте. А радянські в`язні німецьких концтаборів дуже часто опинялися після звільнення в радянських, бо полонені автоматично вважалися зрадниками.
Тому громадянам України бажано вийти з російсько-радянського "переможного" контексту. І відзначати разом із Європою День пам`яті та примирення 8 травня. Вірячи при тому в нашу - справді нашу! - велику Перемогу.
