Є такий старий жарт: "Шлюб за розрахунком може бути щасливим, якщо розрахунок правильний". Дивне з'єднання Міністерства екології та природних ресурсів і Міністерства енергетики та вугільної промисловості у єдину бюрократичну структуру викликає багато запитань, і серед них, зокрема, таке: чим керувалися люди, які ухвалили це рішення?
У Міністерства енергетики та вугільної промисловості чимале господарство: це атомна і вугільна галузь (шахти та ТЕС), електроенергія та мережі постачання, нафта та газ. А чим займається Міністерство екології та природних ресурсів? Воно видає ліцензії на використання надр, опікується землями природно-заповідного фонду, слідкує за викидами у повітря та забрудненням води й земель, дбає про біобезпеку та управління відходами.
Конфлікт інтересів між обов'язками двох відомств видно неозброєним оком. Згадаймо історію із затопленням частини національного парку "Бузький Гард" на річці Південний Буг заради побудови Ташлицької ГАЕС. Інтереси природоохоронної спільноти тоді стикнулися з інтересами енергетичної галузі, й остання перемогла.
Є й обернені приклади. Вугільні електростанції — одні з найбільших в Україні забруднювачів повітря. Завдяки тиску громадськості Міністерство екології зобов'язало деякі дніпровські ТЕС встановлювати на труби вугільні фільтри, моніторити якість води та консервувати шламонакопичувачі. У цих випадках перемогли інтереси охорони природи та місцевих громад.
А що ж "екологічні" альтернативні джерела енергії? З ними теж не все добре. Вже декілька років тягнеться конфлікт між інтересами інвесторів та власників карпатських малих ГЕС, що перетворюють гірські річки на ланцюжок смердючих калюж та призводять до їхнього пересихання, й місцевими природоохоронцями. Гучний приклад конфлікту між необхідністю зберегти недоторкану природу та заробити на "зеленому" енергетичному тарифі – будівництво вітроенергопарку на полонині Боржава. На цій унікальній території, яка входить до Смарагдової мережі України, мають намір побудувати 34 потужні вітряки, що призведе до значного пошкодження грунту та водоносних горизонтів, а також руйнування унікальної високогірної карпатської екосистеми.
Охорона довкілля, боротьба зі зміною клімату — одні з найбільших викликів, що зараз постали перед людством. Україна ратифікувала низку угод, згідно з якими ми взяли на себе зобов'язання охороняти біорізноманіття, зменшувати викиди, збільшувати кількість охоронюваних територій. З іншого боку енергетична незалежність — це питання нашого виживання в умовах російської агресії. Чи можна взагалі ефективно поєднати інтереси охорони довкілля, розвитку енергетичної галузі та виконання міжнародних угод?
Погляньмо на інші країни Європи. У 12 з них (Польщі, Чехії, Фінляндії, Естонії, Німеччині та інших) окреме відомство опікується виключно охороною природи. В 11 — міністерство екології має у своєму складі підрозділи, що займаються ядерною чи продовольчою безпекою, сталим розвитком, сільським господарством, енергетикою. Чому так? Бо природоохоронні інтереси там пріоритетні. Всі інші галузі та напрямки діяльності обов’язково мають бути узгодженні з охороною довкілля та підпорядковуватись цілям сталого розвитку.
Що ж відбулося в Україні? Наразі відомо, що саме Міністерство енергетики та вугільної промисловості має бути приєднане до Міністерства екології та природних ресурсів, а не навпаки. Відтак проблеми з реорганізацією, ліквідацією підрозділів лягають на плечі енергетиків, а не екологів. Це позитивний знак для природоохоронної громадськості.
Але диявол, як завжди, ховається у деталях, а їх у цій справі не афішують. Стратегічне рішення, яке може позначитись на добробуті та житті багатьох людей, ухвалили без обговорення з експертною спільнотою, без пояснень та аналізу ризиків, кулуарно та у закритому режимі. Й отут "розрахунок" поганий і довірі точно не сприяє.
