"За столом сидів сам президент — із блідим безкровним обличчям і хижим загрозливим поглядом настороженої лисиці. Голос аж ніяк йому не пасував. Для альфа-самця він був зависокий і гугнявий". Так описує президента РФ американський генерал Річард Ширрефф у своєму дебютному художньому творі "Війна з Росією". Книга побачила світ у 2016-тому, коли російська агресія в Україні тривала другий рік.
Це не перший зразок політичного детективу, написаного й виданого на Заході, так би мовити по гарячих слідах. Та поки що єдиний, де Путіна називають хай не на прізвище, але — Володимиром Володимировичем. Натомість колеги сера Ширреффа, які зробили з Путіна негативного персонажа своїх творів, наділяють його різними, часто безбарвними іменами.
Сер Річард Ширрефф виставляє проти російського президента Лінн Діллон — жінку, яка обіймає посаду президента США. У двох останніх сезонах серіалу "Батьківщина" ("Homeland") російській гібридній війні з Америкою теж протистоїть президент-жінка Елізабет Кін. Тут наскрізним пунктом проходить російська збройна та інформаційна агресія в Україні, про це говорить і пані президент. Але сам російський лідер там... не фігурує.
Зате він присутній як повноцінний персонаж-ворог від третього сезону серіалу "Картковий будинок" ("House of Cards"). Там його показують як Віктора Петрова, і актор, до речі, зовнішньо схожий з оригіналом. Крім хіба що зросту — Ларс Міккельсен, виконавець ролі Віктора Петрова, вищий за Володимира Путіна. Можливо, через це російська сторона не висловила до американського серіалу претензій, які на початку двотисячних хотіла висунути до творців другого фільму з саги про Гаррі Поттера. Там ельф Доббі, виявився аж надто схожим на російського президента: зростом, формою обличчя, носа та очей. Російська "Нова газета" в ті часи писала, що має намір судитися з компанією "Warner Bros." за надання віртуальному персонажу подоби російського лідера. Та далі обіцянок неназваних осіб справа не пішла.
Нині покійний автор політичних трилерів Том Кленсі буквально за місяць до початку Революції Гідності в Україні випустив роман "Право остаточного рішення". Там президент США Джек Раян протистоїть російському президенту Валерію Володіну, який розпочав агресію в Естонії та Криму.
Детальний портрет "ворога номер один" і навіть манеру говорити відтворює у романі "Рейс" журналіст Сергій Лойко. Путіна він називає Кирило Пухов. Також це – чи не єдиний сюжет, у якому на російського президента скоєно вдалий замах.
Українські автори, до речі, теж намагаються вбити лідера РФ. Зокрема, Богдан Кушнір у виданому 2015 року романі "Невидима павутина" моделює ситуацію, яка дозволить герою вбити Володимира Бутіна з допомогою чогось на кшталт магії вуду. Рік потому Сергій Постоловський пропонує роман "Ворог або Гнів Божий", переносить дію в 2019 рік і посилає своїх героїв до Москви знищити російського лідера фізично.
В обох випадках прототипи Путіна виживають. І, що характерно, жоден із українських авторів не протиставляє "ворогу номер один" українського президента. Хай би як його не називали. Таким чином, західна, передусім американська, масова культура наділяє лідера держави певними месіанськими функціями. Робить борцем зі світовим злом, яке персоніфіковане у вигляді багатоликого Путіна.
Натомість для українців ліквідація чергового "путіна" в літературному сюжеті — справа рук патріотів-одинаків чи незалежних від президента патріотичних груп. Це характеризує українців, готових довіряти більше собі, аніж голові своєї держави. Кого б на цю посаду не обирали.
