На великі свята в моєму селі всі господині, які поважають себе, завжди пекли пляцки. Хтось готував традиційні "спартак" або "вишиванку", а деякі аси могли втнути і шедевр вищої складності. А щоби пляцок був і смачний, і недорогий, кожна господиня напередодні витягала калькулятор і рахувала, як і на чому зекономити, але так, аби страва не втратила якості. Її підрахункам могли би позаздрити навіть деякі експерти з Волл-стріт. Однак чомусь як тільки поставало питання грамотного розподілу грошей на місяць чи відкладання якоїсь частини на майбутнє – схема летіла шкереберть. "Нема грошей" і все на тому!
Я згадав про це днями, читаючи результати нещодавнього дослідження Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) спільно із Нацбанком України. У ньому перевіряли індекс фінансової грамотності населення. Згідно з результатами, українці та поляки поділили останнє, 35-те, місце серед країн Організації економічного співробітництва і розвитку. Тішить, звичайно, що ми на рівні з поляками, але останнє місце все-таки не дуже вселяє оптимізм.
То що ж не так з нашою фінансовою грамотністю?
Спробуйте пригадати, чи вивчали ви щось схоже у школі? Дивно, але там нас навчають різним сферам життя, аби учень вибрав для себе якийсь перспективний напрямок і в майбутньому міг у ньому розвиватися й заробляти гроші. Але оминають увагою тему, як з цими грошима поводитися далі.
Є певна категорія учнів, які відразу ж після закінчення школи підуть працювати – без елементарних фінансових знань. Інші вступлять до вишу, але вуаля – там теж немає жодних спецкурсів із фінансової грамотності. Відповідно діти мимоволі починають застосовувати схему роботи з грішми, яка була у батьків – тих, котрі виросли в соціалістичній системі координат і яким партія казала "Не думай, йди вчись, потім ми знайдемо тобі роботу, а опісля – відправимо на пенсію!"
Як думаєте, яка фінансова освіта була в мене – людини, яка свою юність прожила в лихі 90-ті на хуторі неподалік Львова? Еге ж – жодної. Та в студентські роки мені потрапила до рук книжка якогось економіста, що радив свої заощадження зберігати так: 30% в доларах, 30% в євро і решту 40% – в національній валюті. Я спробував (оскільки ще був студентом, йшлося про дуже маленькі суми) і виявив – працює! Також цей економіст радив вести облік доходів/видатків та складати сімейний бюджет. Він писав, що кожного листопада формує його на наступний рік, і якщо дружина не "зарезервує" місце для шуби, то і не отримає її. Аж таких кардинальних методів я не впроваджував, але вже років десять ми з дружиною ведемо облік руху коштів. Зараз це простіше, ніж колись: програмку на телефон поставив, синхронізував – і все. А пам'ятаю, як на початку 2000-х я будував для цього таблиці в Excel!
Фінансова грамотність потрібна і пенсіонерам. У розвинених країнах державна пенсія – не єдиний, а один із видів пасивного доходу після настання відповідного віку. Молодь одразу після влаштування на роботу самостійно починає відкладати собі на старість. Багато хто з українців скаже: "ой, нема з чого відкладати!"
Знаєте, якийсь час у своєму житті я працював фінансовим консультантом з пенсійних накопичень, і після сотні зустрічей з різними людьми зрозумів – ти можеш заробляти 3000 гривень на місяць і заощаджувати, а можеш 50 тисяч і при цьому казати: нема що відкласти. Важливо розуміти, що 10-15% від загальної суми суттєво ні на що не повпливають. Ну і, власне, слід мати розуміння, для чого це відкладання. Я, наприклад, почав відкладати ще в 2011, коли мої фінанси явно бажали кращого, але дотепер не шкодую, що став це робити.
Тож як діяти, аби покращити свою фінансову грамотність? Розпочати записувати сімейні доходи/видатки, не боятися відкладати кошти та зберігати їх у банках (попередньо перевіривши їх на надійність та переконавшись що вони – учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб). Ну а з дітьми ввечері читати “Пес на ім’я Мані”.
І, можливо, наступного року ми обійдемо поляків в цьому дослідженні. А може і ще когось.
