Про спілкування Володимира Зеленського з добровольцями на лінії розмежування в Золотому вже сказано багато і з різних поглядів. Спершу в мережі з’явилося аматорське відео, зроблене з телефона, — і саме той епізод спілкування очільника держави з добровольцями викликав дискусію, бурхливу і не вельми прихильну до головного героя запису. А за кілька годин Офіс президента оприлюднив офіційний 24-хвилинний ролик, знятий і змонтований у нагальному порядку, ретельно відредагований, із розставленими акцентами, драматично підкладеною музикою в потрібних місцях. Епізод розмови з добровольцями теж увійшов у ролик, який одразу протранслювали 1+1 та низка інших телеканалів. Із загального контексту глядачеві стає зрозуміло, що українське суспільство перебуває "за крок до миру" (дослівно!), про відведення українських військ на українській території просять-благають місцеві мешканці (як з'ясувалося, переважна більшість з них мають паспорти РФ) і лише якісь незрозумілі "люди зі зброєю" заважають мирному врегулюванню ситуації у населеному пункті.
Окремою гілкою в мережевих дискусіях стало обговорення тону, яким головнокомандувач і керівник держави спілкувався з добровольцями. Перейшовши зі співрозмовниками на "ти", Володимир Зеленський відрекомендував себе не тільки, як президента країни, але й підкреслив, що він "не лох", а "нормальний пасажир". Чим зумовлена така специфічна лексика керівника держави? Адже зрозуміло, що це — мова приблатньонних пацанів з російськомовних міст та містечок. Мова напівосвічених, обмежених, брутальних людей, схильних до агресії. Чи може Володимир Зеленський таким чином хотів показати свою близькість до народу: ось, мовляв, як по-простацьки я спроможний спілкуватися? В будь-якому разі це виглядало нечемно, особливо на тлі коректної поведінки добровольця, з яким розмовляв Зеленський.
На "ти", до слова, із лідерів ближніх країн зі своїми підлеглими і просто громадянами любить спілкуватися президент Білорусі Олександр Лукашенко, — не найкращий зразок для наслідування, як видається. І взагалі, зверхність та грубість в політичному світі сьогодні не котуються. Та навіть не це головне.
Сумним видається той факт що в підсумку українське суспільство отримує дивний меседж: президент виступає за мир, проводить розведення військ (на своїй землі), а якісь "націоналісти-радикали" самовільно прибули в Золоте зі зброєю і перешкоджають мирному процесові. Принаймні в офіційному відео автори намагалися розставити саме такі акценти. Українське суспільство прагнуть розколоти по лінії "патріоти" (націоналісти, радикали, крайні праві, футбольні фанати тощо) Vs "миротворці" (більш байдужа частина населення, "втомлені війною", орієнтовані в той чи інший спосіб на Росію тощо). Нагнітання суспільної напруги в Україні вигідне Кремлю і Путіну особисто. Що гірше, то краще, — таким гаслом років сто тому вже користувалися більшовики. Розсварити громадян України, нацькувати одних з них на інших — давня мрія недоброзичливців нашої держави.
"Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встояться" — сказано в Євангелії від Матвія. А тут, зараз, сьогодні ми усі, громадяни України, стаємо свідками того, як наше царство таки намагаються "розділити в собі", визначивши добровольців супротивниками "мирного врегулювання". Прикро, що над цим процесом розділення так наполегливо працює нещодавно обраний цар нашого царства. І прикро, що більшість громадян залишаються нейтрально-байдужими до небезпечних і очевидних тенденцій. Більшість, проте не всі...
В Інтернеті вже зареєстровано петицію № 22/075702-еп "Про перенесення офісу президента України в смт Золоте Луганської області". Звісно, вона навряд чи набере потрібної кількості голосів для розгляду, проте саме таке розв'язання конфлікту було б найбільш логічним. Тоді й добровольці могли би відійти зі Золотого.
