Міністерка освіти Ганна Новосад в інтерв’ю заявила, що 36 тисяч гривень зарплатні на руки для неї достатньо, адже вона має власне житло й службовий автомобіль, але водночас додала, що ця сума все-таки не дозволяє утримувати дитину чи планувати майбутнє.
Що ж, дуже добре, що цих грошей (а якщо на руки 36 тисяч, то повна зарплатня — за 40) пані міністерці вистачає, це не може не тішити. Особливо якщо пригадати, що політична сила, з якою Ганна Новосад прийшла до влади, називається "Слуга народу", а її лідер завішував країну білбордами з написом "Кінець епохи жадібності".
І тут варто додати, що зарплатня міністерки освіти — одна з найнижчих в уряді. А доплюсуймо до цього всі можливі надбавки за інтенсивність чи секретність, то й вийде, що наші слуги живуть непогано. Але все одно бідкаються: то міністр економіки Милованов, то міністр юстиції Малюська, а тепер і пані Новосад не соромляться публічно понарікати на низькі доходи. Хочеться в них принагідно спитати: ви хіба не знали про зарплатню, на яку йдете? А якщо знали, то навіщо пішли? Чи ми всі тепер вас маємо публічно жаліти, бо у вас зарплати не по мільйону?
А взагалі ця ситуація нагадала мені анекдот з кінця 90-х років. Той, де Кучма захотів проїхатися сам за кермом і його зупинили даішники. А потім відпустили з фразою "не знаю, хто їде на цій машині, але за кермом у нього Кучма". Так і в нас після того, як ми дізналися зарплатні й фінансові апетити нової влади: цікаво, а хто в них пани, якщо слуги стільки заробляють?!
Якщо не помиляюся, в Конституції написано, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, тобто саме він є тим "паном", який наймає собі на роботу слуг. То, може, доречно було би поцікавитися рівнем життя й доходів простих українців?
Я навіть вигадав для цього спеціальний проект. Оскільки, як показали минулорічні вибори, політичні рейтинги в нас можна завойовувати зйомками серіалів, то пропоную уряду, над яким нависла загроза відставки, зробити хід конем — і зняти реаліті-шоу "Міністр з народу".
Ідея проста: міністр на один місяць їде в якусь українську область, отримує середньостатистичну роботу в своїй галузі, живе на цю зарплатню місяць. Скажімо, міністерка освіти могла би попрацювати місяць учителькою в якійсь школі, заодно й перевірила б, наскільки дієвими й позитивними є міністерські нововведення.
А також спробувала би розпланувати свої витрати таким чином, щоби їх вистачило на цілий місяць. На їжу, комунальні платежі, маршрутки (бо наразі ще не у всіх учителів є службове авто), одяг, походи в кіно й купівлю книжок, кав’ярні, а ще — як молода вчителька — на оренду квартири чи бодай кімнати в спільній квартирі (бо не всі молоді вчителі вже купили собі власне житло, а з такою зарплатнею банки іпотечний кредит не дають). Доплюсуймо до цього якісь більші й незаплановані витрати: на лікування, на допомогу батькам, на купівлю техніки чи літній відпочинок. Трохи полегшимо героям завдання й припустимо, що вони бездітні. Я впевнений, що таке реаліті-шоу щовечора збирало би перед телевізорами мільйони українців!
Так, можна сказати, що не варто перегинати і доводити ситуацію до абсурду, бо міністерка нічого поганого не мала на увазі, а якщо хочемо якісні реформи, то й платити чиновникам треба гідно. Погоджуюся. Але як на її слова мають реагувати вчительки, які мають дитину (або й двох чи трьох), і виховують їх на менші гроші, вчителі, що мусять заробити на родину? Невже вони мають зробити висновок, що вони самі і їхні діти — люди якогось другого сорту?
Платити міністрам треба гідно, але з оглядкою на середні зарплати в галузі, якою той чи та керує. І не забувати, що на високій державній посаді етично спочатку думати про країну й підлеглих, а вже потім — про себе і власну зарплату.
