Українську мову від 3 липня збагатило нове, хай і заскладне для вимови, слово — дематюкація. Означає воно, як можна здогадатися, боротьбу із лайкою. Процес цей мав би забезпечити законопроект № 10414 "Про протидію лихослів'ю", зареєстрований у Верховній Раді напередодні й винесений на обговорення вчора.
В разі його ухвалення й перетворення на однойменний закон (що насправді малоймовірно) порушником стане всякий, хто вживе лайку будь-де в публічному просторі, під час телевізійного виступу, вкрутить матюк у художній твір, виматюкає когось у соціальних мережах чи просто висловить думку про дії влади.
То Путін ще х*йло чи вже ні?
У мене одразу виникає логічне запитання: а популярне в Україні гасло "Путін — х*йло!" в розумінні "дематюкаторів" потрапляє під штрафні санкції? Теоретично — так, навіть у цензурованому вигляді. Законопроект чітко визначає: якщо в нецензурному слові одна буква замінена крапкою чи іншою буквою — наприклад, "пуйло", — воно все одно лишається нецензурним. То невже нас хочуть позбавити цього рушійного гасла у боротьбі із агресором?
До речі, десять років тому харківський публіцист і правозахисник Володимир Чистілін виділив сім основних причин вживання нашими громадянами ненормативної лексики. Серед них є загальні для всіх, хто вкручує в мову солоне слівце — емоційна розрядка, демонстрація агресії як прояв слабкості, бажання не виділятися з натовпу як засіб самозбереження. Та є й характерні передусім для українців: брутальна лайка на адресу влади чи владця зазвичай вживалася на знак протесту проти чужої, неприйнятної, окупаційної влади.
Оскільки ми як українці не мали своєї влади століттями, особливість нашого національного менталітету — не приймати владу як таку, не довіряти їй та всіляко матюкати, бо інші форми протесту вимагають більших зусиль і ресурсів.
18+
Протидія лайці в Україні насправді не новина. Наприклад, на адресу наших сучасних авторів уже скоро як тридцять років лунають звинувачення: вживають у текстах матюки! Варто згадати історію журналу "Сучасність", який за часів СРСР від 1961 року виходив у Німеччині, потім — у США коштом, зібраним українською діаспорою. Від 1991 року редакція перебралася в Україну. Перше ж число, видане на батьківщині, обурило грошодавців публікацією роману Юрія Андруховича "Рекреації". Знайшовши там матюки, діаспоряни забили на сполох, і проект поступово втратив фінансування.
Сьогодні видавці авторів не цензурують, мене зокрема. Але попереджають на книжках: "Обережно, ненормативна лексика!" й обмежують читацький вік від "18+" — того вимагає закон, а споживач вже може обирати сам — читати йому це чи ні. На книгах мого авторства теж стоять такі позначки, навіть якщо на весь текст знайдеться одне слівце на літеру "б". От тільки я ж уживаю ці слова не як автор — ними говорять мої герої, потрапляючи в певні ситуації. Коли інакше емоції не виявиш і не підкреслиш. Адже не може, скажімо, злочинець зі "стажем" казати "матері твоїй ковінька".
Але було й таке. Пригадую, як колись редакторка серйозно наполягала, аби я замість "пішов ти нах*р" вжив "трясця твоїй матері" або "бий тебе лиха година". Переконати її, що там емоція трішки інакша, було вкрай важко. Ні, я не проти питомої української лайки — просто все має відповідати елементарній логіці.
Терапія лихослів'ям
Були часи, коли я не матюкався. Розповідаючи анекдоти, міняв у них лайливі слова. А за матюкання подумки давав собі щигля по лобі. Якось натовк лоба до такого стану, що мама вимагала признатися, хто мене лупцює в школі. А перестав себе стримувати уже років у 25 — під час першої в житті закордонної поїздки. Місяць виступав перед діаспорою в Америці й Канаді, нерви не витримували напруги, тож одного разу зачинився в туалеті й видав довгу матюкливу тираду. Попустило. Вже потім дізнався — це терапія, перевірена віковічною практикою.
Відтоді я став якщо не пропагандистом ненормативної лексики, то принаймні одним із тих, хто вживає її дозовано і толерує, якщо без міцного слівця не обійтися. Хоча матюкатися при дітях, звісно, не бажано нікому. Ані батькам при своїх, ані дорослим при чужих. Проте тут мають працювати не закони, людина сама мусить розуміти подібні речі. Якщо не розуміє – закон не допоможе.
Як парость виноградної лози...
Словом можна образити, й так часто роблять. Але й електрика може вбити, якщо він запхає пальці в розібрану розетку чи якось інакше поведеться з напругою необережно. Слова, з якими хочуть боротися дематюкатори, мають свою давню історію. І, як на мене, їх краще берегти, охороняти або й взагалі узаконити випадки можливого вживання.
