Згідно з дослідженням фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" 25% українців вважають хабар нормою свого життя. Нормою. Свого. Життя.
Мені пригадується, коли я тільки збирався вступати в університет (а було це перед 2000-ми роками), в нас по селах ходила страшилка "не заплатиш — не вступиш". Тоді хабарі теж були нормою життя — без них, казали, ніяк. "Не заплатиш — не вступиш" передавалося з уст в уста і навіть не могло ставитися під сумнів.
Моя мама заплатила репетитору пів свині, аби мене належно підготували до вступу. Хабара ми не давали. І я вступив. Страшилка не спрацювала.
Згодом у нас на факультеті прикладної математики за якісь заліки з гуманітарних дисциплін теж багато хто платив — здебільшого ті, хто не хотів ту "гуманітарку" вчити чи реально з нею не дружив. У мене ж особисто був хіба випадковий хабар. Точно пам’ятаю, що здавав історію, йшов на екзамен, гаманця не мав. І 100 гривень поклав у заліковку — щоб не загубити. Та й забув про них — екзамен, адреналін, хвилювання. А вже коли вийшов з аудиторії, глянув у заліковку — там була позитивна оцінка і не було моїх 100 гривень. Ну не повертатися ж за ними.
Загалом ситуації, які спонукають давати хабарі, викликають у мене дуже дискомфортні відчуття. Не вмію я цього робити... Хоча думаю, більшість людей мають схожі відчуття, вони є нашим вродженим захистом від чогось недоброго і неправильного. Але помаленьку, потихеньку, з кожним хабарем…
Тут на думку спадає нещодавній випадок, який трапився зі мною у Львові. Їду я містом, і раптом мені прямо в лоб, по зустрічній, валить машина. В той час, як дві смуги, якими вона мала би їхати, стояли в "тягнучці" метрів 150. Водій увімкнув аварійку, втиснувся і проскочив. Найгірше у цьому всьому, що якщо "правильний" водій побачить декілька разів такий непокараний випадок, то й сам виїде на зустрічну і спробує проскочити. А за ним ще один, ще…
Схожа ситуація і з хабарами. Маленьке зло з часом стає звичкою, яка породжує більше.
А тим часом там, на Сході, вмирають наші хлопці за іншу країну, за кращу країну. Хабарі ж, на мою думку, — це точно не про кращу країну; вони відкидають нас у раннє постсовкове минуле.
Тому, щоб хабарі перестали бути нормою нашого життя, треба, по-перше, спробувати не вірити в різні страшилки на кшталт "не заплатиш — не вступиш", по-друге, не брати дурних прикладів з інших, і, по-третє, чи не найважливіше, — комп'ютеризувати й автоматизувати бюрократичні процеси. Адже що менше людей буде в ланцюжку прийняття рішень, то менша ймовірність хабарів. Ну бо погодьтесь — хабарі самі себе не візьмуть.
