Колись, років 9 тому, за часів тимчасового розквіту одного з попередніх наших правителів, до якого я також не відчував симпатії, мені написався вірш, що починався такою строфою:
За роком рік повільно теліпається,
А влітку час і взагалі не йде.
Та кожен серпень, як серпом по пальцях -
Двадцять четверте! Це ж знаменний день!
І день цей для мене справді знаменний, попри те, що вірш загалом був іронічний (щодо тодішнього керівництва, а не щодо незалежності).
24 серпня — день відродження Української держави, її поновної появи на мапі світу після семи десятиліть відсутності. Завдяки невдалому московському путчеві Україна, і з нею інші “національні республіки СРСР” отримали можливість відносно тихо і безкровно відділитися від Росії. Україні під цим поглядом пощастило більше, ніж кавказьким республікам-державам, але менше, ніж балтійським. Та все ж по-справжньому незалежність нам довелося здобувати вже з кінця осені 2013-го, — і по сьогодні. Доки ллється кров наших бійців на лінії зіткнення з російськими окупантами, доки зяє рваною раною Донбас і стогне під російським чоботом окупований Крим, говорити про цілковиту незалежність Української держави можна все ще лише теоретично.
А тим часом з дня розпаду СРСР вже виросло ціле покоління. Саме так — ровесникам Незалежності вже сповнюється 28 років. Вік молодий, проте уже не юний. Ровесник Незалежності — це людина, яка не була вже ні піонером, ні комсомольцем, ні навіть — уявіть собі — жовтеням! Не носила на грудях зірочки з солодкавим портретом вождя у дитинстві, не сиділа на нудних політінформаціях, не брала участі в першотравневих чи жовтневих (листопадових) демонстраціях під гасла з репродуктора про славу КПСС, не несла перед собою транспарантів “миру — мир” і осоружних портретів членів Політбюро, не вистояювала чотиригодинних черг за двістіграмовою пачкою масла або двома десятками яєць. Нову владу навесні і цього літа нам вибрали саме вони — молоді. 28-річні, і молодші, і не набагато старші. Вони є головною рушійною силою українського суспільства. Їхні сила й енергія, їхній запал і натхнення мають стати паливом для двигуна держави Україна впродовж найближчих років і десятиліть.
От тільки прикро, що паливо це подекуди з усілякими домішками. Я про те, чому, наприклад, ці люди, які є ровесниками Незалежності, або й молодші в розмовній мові часто називають українську національну валюту гривню — рублем? Чому часто під настрій наспівують мелодії із російсько-радянського репертуару?
Пригадується, як року з 2007-го ми з колегами по університету “Острозька академія”, де я маю честь трохи викладати, з подивом усвідомили, що хоч вступники наші в переважній більшості своїй народжені у новітні часи, і морок совєтизму вже не мусив би залишити свою чорну тінь у їхній свідомості, але насправді все не так просто.
Імперія закорінювалась у душах не тільки батогом у вигляді ГУЛАГу і заборон на вільну творчість тощо. Незгірше вона загніздилась у головах молодих людей нібито нейтральними мультиками, всякими “пєснямі о главном” та іншими подібними “пряниками”. Чому? Не знаю — це для мене рівняння з багатьма невідомими.
...Ну а тим часом сьогодні 28-річний Ікс обливається потом десь “на передку”, під Широкіним, стискаючи зброю, зняту з запобіжника і роздивляючись із укриття тих, кого новообраний президент соромливо називає “та сторона”. А 28-річний Ігрек також стікає потом, але на заробітках у Польщі, нарікаючи на українську владу й нехтуючи повістками з військкомату. Ну а 28-річна Зет плете паракордові “браслети порятунку” для наших захисників чи возить з іншими волонтерами допомогу в зону ООС, і чекає. Вона чекає Ікса. Або Ігрека. І тому це рівняння, схоже, розв'яжеться ще не скоро.
