До Дня українського кіно, який щорічно відзначають у другу суботу вересня, хочу поговорити саме про нього — наш кінематограф. Комусь він подобається, хтось із нього насміхається, дехто обурюється бюджетним фінансуванням, інші нарікають на театральні діалоги, але з усього цього можна зробити чіткий висновок – українське кіно живе, воно збурює й стає предметом палких дискусій.
Пригадую, що чотири роки тому в суспільстві поняття "українське кіно" взагалі зринало рідко: фільмів виходило мало, більшість із них знімали в копродукції й нічого українського за суттю в таких кінострічках не відчувалося. Вряди-годи зблискував якийсь український фільм, але за всі роки незалежної України їх було хіба декілька. Тому в цей святковий для наших кінематографістів день хочу констатувати: протягом останніх чотирьох років українське кіно відродилося, нині нам є що обговорювати кількісно й якісно.
Я намагаюся відвідувати майже всі українські кінопрем’єри, обов’язково йду в кінотеатр і купую квиток, бо пам’ятаю слова Євгена Чикаленка: "Україну треба любити до глибини власної кишені". Підтримати гривнею український культурний продукт означає інвестувати в його майбутнє, адже що більше буде глядачів на українських кіносеансах нині, то активніше бізнес вкладатиме гроші у створення нових фільмів завтра.
Серед знятих за останні роки фільмів є блискучі, як "Кіборги" чи "Іловайськ 2014", є стильні, як "Ворошиловград", є динамічні, як "Позивний Бандерас", є слабенькі, як "Таємний щоденник Симона Петлюри" чи "Крути", а є й комедії, які особисто мені видаються порожніми, але зате вони б’ють рекорди в прокаті і приносять прибутки. Що мені в усьому цьому точно подобається — це різноманіття.
Бо в живому кінематографі має бути артхаус і масове кіно, тупі серіали й видовищні бойовики, патріотичні історичні драми й популярні комедії, стрічки, які перемагають на міжнародних фестивалях, і фільми, які настільки невдалі, що аж смішні. Тільки таке різноманіття свідчить про повнокровне творче й бізнесове життя національного кінематографу.
А разом із появою нових фільмів у нас з’являються нові зірки — актори, про яких ще вчора майже ніхто не чув, а нині їх уже впізнають на вулицях. Це також важлива деталь повноцінного життя народу — аби в нас були свої приклади для захоплення й наслідування (або й для дошкульних жартів, як це сталося цього року на червоній доріжці Одеського кінофестивалю з екстравагантними гардеробами деяких персон).
Зрештою, яскравим підтвердженням того, що наше кіно живе й має вплив на суспільство, є теперішній український президент, який пів року тому був усього лиш актором у політичному серіалі. Тому дивімося сучасні українські фільми — може, дізнаємося прізвище наступного гаранта Конституції ;-)
