Червона книга України — не просто книжка з червоною обкладинкою. Це офіційний державний документ. Усе, що його стосується, регулюється законом. Червона книга України має оновлюватись кожні 10 років. Види, які за цей час стали рідкісними, повинні опинитись на її сторінках, а ті, стан збереження яких у природі поліпшився, — бути вилучені з неї. Останнє оновлення Червоної книги було в 2009 році.
Запропонувати внести до Червоної книги чи викреслити з неї вид можуть окремі спеціалісти, інститути, природоохоронні організації. Але остаточне рішення ухвалює спецкомісія, сформована з ботаніків та зоологів. Вони відповідають за те, аби кожна така пропозиція була науково обгрунтована. Остаточно погоджує нову версію Червоної книги Міністерство екології та природних ресурсів.
Проте недостатньо офіційно оголосити рослину чи тварину рідкісною. Держава має забезпечити її ефективну охорону та відтворення. Це означає, що до Адміністративного та Кримінального кодексу вносять відповідні статті, які прописують покарання за шкоду “червонокнижним” рослинам і тваринам.
Дуже важливо, що наявність на певній ділянці природних територій рідкісних тварин чи рослин з ЧКУ дає законну підставу науковцям, природоохоронцям та небайдужим громадянам створити заказник або національний парк і цим врятувати види та саму ділянку від забудови, розорювання або забруднення. Адже закон забороняє не тільки знищувати червонокнижні види, але й шкодити середовищу їх перебування.
Та чи не простіше одразу охороняти середовище, а не окремий вид? Така концепція — охороняти не конкретні рідкісні види, а природний ландшафт загалом — панівна в Європі. Всі ділянки дикої природи в ЄС ретельно описані й з’єднані у велику мережу, що називається Natura 2000. У країнах, що не є членами ЄС, діє схоже утворення — Смарагдова мережа.
А що ж в Україні? Дедалі частіше лунають голоси вчених про те, що ми маємо якнайскоріше змінити наше законодавство, орієнтуючись на європейську практику охорони природних оселищ. А концепція Червоної книги України недостатньо ефективна, бо забезпечує збереження рідкісних видів лише на території заповідників та національних парків, де є штатна охорона та можливість простежити стан і відтворення їх популяцій.
Особливо великі дискусії точаться, коли вирішується питання — які види потраплять до оновленої версії ЧКУ, а які — будуть викреслені з неї. Адже численні рідкісні види мають комерційний потенціал. Червонокнижну черемшу використовують як їстівну рослину. У лосях зацікавлені мисливські господарства, це цінний мисливський вид, ліцензії на відстріл якого коштують дуже дорого. Внесення його до чинної редакції ЧКУ супроводжувалось пікетами, скандалами та зіткненнями між мисливцями і природоохоронцями. Осетрові риби — жаданий об’єкт промислового вилову, який наразі потерпає від браконьєрства.
Хто має контролювати це? Перш за все вчені. Саме вони на основі ретельно зібраних даних повинні сказати, що відбувається з видом і як його треба охороняти. А Міністерство екології має, за законом, виділяти кошти на моніторинг та дослідження червонокнижних видів. Але насправді грошей на це ніколи не вистачає. Їх або не виділяють узагалі, або виділяють суми, яких замало навіть на один повноцінний моніторинговий виїзд. І саме тому, коли вчених питають: “Скільки у нас лосів? А осетрів? Чи не пора вже вилучити їх із Червоної книги?” — зоологи можуть відповісти: “Ми точно не знаємо”.
Отже, мають рацію ті, хто твердить, що охорона видів в Україні неефективна та що Червона книга України застаріла? Природоохоронці скажуть: нині виявлений червонокнижний вид — єдиний спосіб реально заповідати шматок степу, заплави, старовікового лісу. Червонокнижні види — це “види-парасольки”, під якими ховаються сотні звичайних видів — комах, рослин, грибів та птахів. Чи загалом правильною це? Ні. Ми маємо наслідувати Європу й офіційно переходити до охорони оселищ та мережі природних територій, бо саме це критично потрібно для добробуту людей та порятунку природи. Але чи означає це, що Червона книга не потрібна? Теж ні. Бо сьогодні їй немає жодної альтернативи. І з наявним рівнем державного фінансування з’явиться вона нескоро.
Що ж може зробити пересічний громадянин України, аби долучитися до порятунку рідкісних видів та природи України? Не зривайте і не купуйте червонокнижних рослин. Не толеруйте фактів браконьєрства, продажу рідкісних видів тварин та фотографування з ними (наприклад, з орлами). Підтримуйте офіційні реабілітаційні центри допомоги рідкісним тваринам. Не вбивайте змій та кажанів. Завдаючи їм шкоди, людина порушує закон та неймовірно шкодить природі. Усіх кажанів в Україні занесено до ЧКУ, вони винищують щосезону сотні кілограмів комах — шкідників сільського господарства, а змії та хижі птахи — чудові регулятори кількості мишей, зокрема полівок.
Не будьте байдужими! Дзвоніть та пишіть заяви до поліції, звертайтесь до територіальних управлінь Держекоінспекції, до природоохоронних організацій, коли бачите, що природу нищать.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про 5 топ-помилок, яких припускаються хворі на COVID-19
