Марку Цукербергу, засновнику Facebook, виповнилося 35. Він старший за мене лише на два місяці, і мені справді відрадно, що серед нас, міленіалів, є такі видатні особистості, як Цукерберг.
У зв’язку з круглою датою в Марка я б навіть сказав йому з цього приводу декілька слів, ну, як однолітку і брату по юнацьких травмах. Він ж теж у минулому – ботан, як і я.
Уявляю собі, як би ми з ним зустрілися на ранковій прогулянці десь у Силіконовій долині. Він зі своєю угорською вівчаркою на прізвисько Чудовисько, схожою на гуцульську наволочку з овечої шерсті, а я, ну, не знаю, наприклад, зі своїм ґаджетом, в якому є доступ до фейсбуку.
Я б сказав Цукерберу:
“Старий, ти зробив колосальну справу. Наймолодший мільярдер в історії і все таке. Нарешті ми, ботани, взули цих лоботрясів, котрі люблять "віджати" і "продавити"! Ну, як гопніки в школі, тільки тепер у великому бізнесі. Здорово, молоток!”
Як людина, котра не любить тупих заїздів здалеку, він напевне, скаже мені:
“Старий, ти хотів би поговорити про щось конкретне? У мене мало часу, о дванадцятій – зустріч з Макроном. Треба обговорити проблему пропаганди ненависті у фейсбуці. Що там у тебе?”
“Та так, дрібничка. Річ у тому, що я не довіряю твоєму фейсбуку. Більше того, я вважаю, що ти вліз в до дідька небезпечну справу”.
І тоді він такий (дуже по-американськи): “О, старий, чому тобі не подобається фейсбук? Ми робимо справді багато хороших речей, але зараз стільки критики і всі помічають тільки негатив. Світлих сторін ніхто не хоче бачити. Може, хоч ти будеш інакшим?”
А я йому (радіючи, що розмова зав’язалась): “Старий, по-перше. Мене найбільше турбує те, що цей твій фейсбук викликає звикання, і, чорт забирай, ти добряче вмочив у це пальці. Це все твоє А/В-тестування, це воно так виносить мізки, я маю рацію?”
І тут я маю повернутися до аудиторії: ви ж знаєте, що таке А/В-тестування? Це маркетологічне дослідження, в якому вам показують два дуже схожі продукти — наприклад, два схожі стилі дизайну політичної кампанії якоїсь партії, і якийсь із дизайнів вас впирає сильніше. Так методом підбору знаходять варіант, який впирає не тільки вас – впирає мільйони і впирає по-дорослому. Сьогодні – оптимістично-помаранчевий, завтра – свіжо-зелений, через декаду – наївно-блакитний, потім, може, безпробудно-сірий і так далі. Так тестять виборчі дизайни кампанії Клінтон, Трампа, Обами. Гадаю, така ж історія в пана Зеленського та пана Порошенка.
Так от, продовжу я вже до Марка: “Ви ж проводите тисячі таких тестів у себе на платформі ЩОДНЯ, кожного Божого дня, поки не знаходите ідеальний відтінок свого фірмового синього, ідеальний нюанс у шрифті, ідеальне розташування всіх "ґудзичків", які будуть просто виносити всім мозок і змушувати текти слиною, наче останніх собак Павлова!”
“Ну, це загальноприйнята практика, — погодиться Марк і додасть: — Старий, це ринок”.
“Та я розумію, що ринок. Але я насилу втримую себе від того, щоб не загриміти у фейсбук на цілий день, просто застрягши у смартфоні десь напівдорозі з ванної в кухню. Ти розумієш? Мене просто паралізує! Довелося пообіцяти собі, що я гортатиму френд-стрічку лише двічі на день, не більше 15 хвилин поспіль, просто щоб бути в курсі, чим дихає країна — ти ж розумієш, у нас це необхідно, як кисень”.
“І…?” — скаже він.
“Я читав, що не я один такий. Згідно зі статистикою Гугл, залежність від фейсбуку — на восьмому місці після залежності від наркотиків, алкоголю, сексу, порнографії... Марк, подумай про 40% дівчаток-підлітків, які страждають від депресії через залипання в фейсбуку. Подумай про таких же ботанів, як ми з тобою, котрих через фейсбук тепер ще сильніше клинить почуття нещасності та власної неповноцінності! Є цифри, які це все підтверджують, є факти!”
Поки я шурхочу, дістаючи з внутрішньої кишені "адідаски" дослідження Королівського товариства охорони здоров’я, Марк дивиться на мене з холодною інопланетною ввічливістю, як на склянку води під час слухань в Конгресі США, пов’язаних з "Кембридж Аналітикою", коли йому впарювали ледь не розв’язання третьої світової війни. Його погляд говорить багато про те, що він думає про людські форми життя і, зокрема, про мене. Утім він усміхнеться.
“Ти хотів ще щось додати?” — спитає.
“Так, — скажу я розгублено і викину папери в канаву, було б практичніше надіслати йому просто лінк, він же ж за екологію. — Я…, зізнаюся, я практично ненавиджу фейсбук через те, що він мене вивів з підпілля”.
“Тобто?” — не второпає одразу Марк.
“Ну, ти розумієш, — спробую пояснити я. — Старий, мене страшенно напружує те, як через ґаджети і через фейсбук ми раптом стали такі беззахисні і доступні. Якщо я не відписую комусь на повідомлення більше години, це вже, знаєш, привід образитися на мене. Хоча, може, я просто не маю часу, сил або просто дістало, що всі мене можуть будь-якої хвилини смикнути через якусь дрібницю! Я створений для інших ритмів, розумієш? Я хочу бути, як Сергій Жадан – не мати телефона і з усіх сучасних благ користуватися лише джімейлом”.
“Так в чому справа? — при згадці про джімейл Марк насуплюється. — Просто викинь до бісової мами свій телефон. Або перестань користуватися фейсбуком, як Стів Возняк”.
“Не можу, — кажу я. — Там все моє життя. Ну або майже все. Ти не уявляєш, як треба звиватися українському письменнику, щоб…”
“Уявляю, — киває він. — Але це, знову ж таки, ринок, друже”.
І я мушу погодитись.
“Ну, тоді я піду? – скаже він, кидаючи на мене свій пронизливий погляд блакитних очей і тягне за повідок своє кудлате біле Чудовисько. — Мені якраз треба зробити "донейшн"… Ти ж знаєш, я пообіцяв віддати 99% свого капіталу дітям та екології. Якби ти був дитиною або екологією, я б міг дати і тобі також”.
“Так, так, знаю, — скажу я. — Скільки це виходить, в перерахунку на долари? Щось близько 45 мільярдів?”
Цукерберг кивне і вже повернеться йти, але я схоплю його за рукав востаннє.
“Слухай, ти! — вигукну я і кину йому в обличчя останнє звинувачення. — Ти зруйнував українську інтелігенцію!”
“Не може бути!” – зіронізує він своєю гарвардською усмішечкою.
“Так! Ми були людьми до фейсбуку! А тепер – що не подія в країні – то у фейсбуці таке робиться…”
"Робиться"… що?”
“При моїй безмежній неприязні та огиді до цього слова, — скажу я, — воно ідеально описує те, що там робиться. Там починається срач! Я не впізнаю цих милих освічених облич. І це наша культура діалогу? Це мої друзі-письменники, художники, видавці та музиканти?”
“Дядьку, тобі треба щось зі собою робити, — скаже Цукерберг і висмикне свій рукав у мене з рук. — Я створив вам інструмент, розумієш? Просто інструмент для спілкування! І не більше! А ви хочете зробити з мене Господа Бога”.
І він піде, а я дивитимусь йому в слід.
Те ж саме говорив Оппенгеймер, коли створював атомну зброю, думатиму я в цей момент. Оппі теж, мабуть, примовляв: "Я просто створив вам бомбу, а ви можете користуватися нею, як вам завгодно".
Утім я можу й помилятись.
