Цей бізнес потрібно виводити з тіні. Багато жінок надають сексуальні послуги за гроші через соціальне становище, для того, щоби забезпечити сім’ю, дітей, сплатити за оренду житла тощо.
Час перестати дивитися на секс за гроші через призму зневаги. Жінки у секс-бізнесі — теж люди, які працюють. Треба поважати вибір людини, те, якою роботою вона хоче займатися. Суспільство має розуміти, що секс-працівники — це їхні близькі, знайомі. Просто вони навіть не здогадуються, чим ці люди заробляють на хліб.
Коли ми проводили опитування серед українців, то до терміна “секс-робота” громадяни ставилися толерантно. Ми проводили дослідження, яке показало, що більшість секс-працівників готові працювати як приватні підприємці. А деяка частина готова найматися до когось на роботу. Хочуть хорошого менеджера. Такі робочі відносини варто буде оформлювати за трудовим, цивільно-правовим договором.
Закон зможе захистити здоров’я та безпеку жінок, залучених до секс-роботи. Для цього необхідно внести зміни до статей 302 — 303 у Кримінальному кодексі України.
Варто чітко розшифрувати, що таке торгівля людьми і експлуатація, а що таке — секс-робота і добровільність. І тих, що змушують (!) до проституції, потрібно карати. Секс-працівниця повинна працювати лише добровільно.
Вважаю, що жінки, які займаються такою роботою, не повинні в обов’язковому порядку здавати аналізи на наявність інфекційних хвороб. Це порушення прав людини. Такі обстеження мають бути не примусовими, а рекомендованими.
Є приклад декриміналізації проституції й виведення з тіні у Новій Зеландії, Уельсі та в частині Австралії. Покарання за таку секс-роботу там нема. Жінки самі обирають, чи влаштовуватися на роботу до менеджера, чи працювати самостійно, як зручніше платити податок. Вважаю це хорошою практикою.
