Рішення Парламентської Асамблеї Ради Європи про зміну санкційного режиму і повернення делегації Російської Федерації до роботи без обмежень права голосу є найбільшою геополітичною поразкою України з 2014-го року.
Але ця подія стосується не лише нашої держави — вона зачіпає й саму Європу. Фактично йдеться про самоприниження Європи в обмін на контракти й гроші. Охарактеризувати цей ганебний "договорняк" можна тільки одним словом — проституція.
Багато кому на Заході досі здається, що російська агресія, анексія Криму і гібридний сепаратизм на Донбасі — це виключно українсько-російські проблеми, і Європі не варто в них занадто активно втручатися. Мовляв, нехай самі там розберуться.
Більшість європейських урядів, політиків і великих бізнесменів, що стоять за ними, вже кілька років намагаються не бути "стороною конфлікту" в російсько-українській війні, обмежуватися заявами і "глибокою стурбованістю".
Ні, Європа щиро підтримує Україну і розуміє, що це Росія "заварила кашу". Більше того, Захід навіть засуджує такі дії. Та проблема полягає в іншому: європейські еліти (політичні, економічні) схиляються до думки, що санкції не виправдали себе, бо завдають шкоди не тільки Росії, а й заводять у збитки європейські компанії.
Тож стратегія, яку сьогодні обрала Європа, проста: на війну примружити очі, зробити вигляд, що її немає і все йде до миру, а тим часом повернутися до повної економічної співпраці з Росією й заробляти гроші. Україні, щоб не ображалася, можна виділити трохи "гуманітарки" в обмін на мовчання. Тим паче, що й самі українські виборці проголосували за мир і зменшення тарифів, читай — за дружбу з РФ.
Усе це звучить логічно, але тільки в гібридному світі продажних європейських політиків, для яких війна на Донбасі — це війна лише в Україні. Насправді ж агресія РФ — це не бої в кількох окупованих районах Донецької й Луганської областей. Це — війна в Європі. І якщо хтось не розуміє цього, то або наївний, або продався.
Бо так звана "війна на Донбасі" — це також збитий з російського "Бука" малайзійський Боїнг. Невже нідерландські депутати, які голосували за повернення Росії в ПАРЄ, не бачили тих моторошних фото з дитячими іграшками поміж розірваних тіл?
Усе це звучить логічно, але тільки в гібридному світі продажних європейських політиків, для яких війна на Донбасі — це війна лише в Україні.
Чи, може, італійська делегація, яка в повному складі проголосувала за зняття санкцій з російської делегації, забула про вбитого на Донбасі італійського журналіста Андреа Роккеллі?
Невже азербайджанці, які також одноголосно підтримали Росію, забули про "гібридний сепаратизм" на їхніх територіях — Нагірному Карабасі, і роль у цьому процесі Кремля?
Чи треба пояснювати австрійцям, які нині готуються до позачергових виборів після оприлюднення відео про політичну корупцію і нелегальні російські гроші, що Росія веде гібридну війну — де рублем, де "новічком", а де й "Буком" — проти Європи? Хіба цього не розуміють німці, чий колишній канцлер Шрьодер, не просто "за гарні очі" став членом правління Газпрому і лобіює побудову газогону "Північний потік-2"?
Усі все розуміють, просто намагаються вдавати, що жодної війни немає. Є тільки бізнес, нічого особистого. Коли мова зайшла про російські внески в бюджет ПАРЄ і потенційні великі контракти, коли в повітрі солодко запахло грошима, всі й забули, що пропоновані купюри — заляпані кров’ю.
Росії не довелося сильно тиснути на ПАРЄ, вмовляти — з Європою все відбулося, як у відомій фразі з фільму "За двома зайцями": "Баришня лягли і просять". То хіба ж це не проституція?
