У виданому цього року за держкошти підручнику з української мови для 7 класу авторства Анастасії Онатій та Тараса Ткачука, який рекомендувало Міносвіти, виявили карту України без Криму. У підручнику “Захист Вітчизни” для 10 класу є фотографія із військовими у російській формі. Нею проілюстрували матеріал про... екіпірування військовослужбовців ЗСУ.
За останні п’ять років чого тільки не було в наших підручниках. І поради про лікування онкології харчовою содою, і задача про розпивання спиртного, і помилка в даті заснування Києва (у ХІХ столітті). В “Українській мові” для 8 класу переказали фейк про конкурс милозвучності мов. То чому наші школярі отримують неякісні підручники?
— Справді, помилок багато. У нас разом із Новою українською школою з’явилася нова українська географія, — каже Євген Нелін, кандидат педагогічних наук, учитель географії школи І — ІІІ ступенів №300 Деснянського району міста Києва. — У підручнику для 7 класу НУШ переплутали паралелі й меридіани. А ще екватор провели на рівні турецького берега Чорного моря і Китаю. Це не технічні помилки. Їх хтось припустився. Не знаю, можливо, це якийсь суперкреатив авторів підручника або ж якась змова. Дивно, що під час експертиз ніхто не побачив помилки.
— Майже щороку виникають скандали через виявлені помилки в нових підручниках, — розповідає Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України. — Карту України без Криму й фотографії військових у російській формі тривалий час обговорювали. Але є помилки й менш помітні для загалу. Особливо, якщо в підручнику розповідають якісь псевдонаукові речі на кшталт лікування онкології розчином соди чи того, що черв’яки — основа родючості грунтів тощо. Такі “ляпи” можна віднайти в кожному підручнику. І це вже системна проблема, яка не вирішується впродовж десятиліть. Немає відповідного рецензування підручників і підготовки до друку.
— Загалом існує дуже багато вимог до сучасних підручників, — зауважує Володимир Онацький, освітній експерт. — Йдеться не лише про зміст, мову викладу, науковість. Є вимоги, наприклад, до ваги підручника, його вигляду, форми. Нині дуже багато структур, дотичних до процедури підготовки та видання шкільних підручників. Та попри це багато посібників перевантажені за змістом і не завжди відповідають віку дітей. Тепер також у нових підручниках особливу увагу приділяють гендерному аспекту. Але іноді все це доходить до абсурду.
— Про що йдеться?
● Є. Нелін:
— В одному з підручників з географії для 6 класу НУШ, серед авторів якого — Сергій Запотоцький, декан географічного факультету КНУ імені Т. Шевченка, дуже акцентувалося на гендерному аспекті. Зокрема, згадувалися першовідкривачі й “першовідкривачки”. Апріорі жодних першовідкривачок не було. Ну, але ж принцип гендерної рівності витриманий.
— Що б варто було змінити, аби підручники стали якіснішими?
— Проблема якості підручників уже не один рік обговорюється скрізь, але суттєвого покращення у цій сфері поки що не відчувається, — зауважує Олена Парфьонова, співголова Громадського об’єднання “Батьки SOS”. — У серпні цього року в МОН зазначили, що всі підручники, які друкують за кошти з держбюджету, проходитимуть обов’язкову апробацію у школах для внесення потрібних змін перед друком.
Загалом друковані підручники на багато років користування — це через бідність. Звісно, зручнішими були б електронні версії підручників (не плутати з ПДФ-версіями, які є на репозитарії). На планшеті, у ноутбуці, іншому гаджеті можна було б одразу робити завдання, відправляти для перевірки вчителю. У разі помилок у такому підручнику їх швидко можна було б виправити, а не пропонувати домальовувати Крим чи заклеювати білим аркушем сторінку, на якій йдеться про лікування онкології содою.
Проте у нас підхід до створення підручників не змінюється роками. Десь покращується візуалізація (картинки яскравіші), але зміст не змінюється. Дещо краще з початковою школою, але й там проблеми. Не змінюються і гравці в цьому бізнесі. Спробуйте зі своїми напрацюваннями зайти на цей ринок. Уже 30 років ті самі люди контролюють усі процеси — від написання програм до створення підручників.
Є надія на зміни після чергового скандалу з Кримом. Адже апробацію буде проводити інша структура МОН — Український інститут розвитку освіти. Проте Інститут модернізації й змісту освіти нікуди не подівся. Увесь контент у підручниках, додаткові друковані зошити за кошти батьків — це їхніх рук справа. Реорганізувати цю установу намагались всі міністри. Поки що нікому це не вдалося.
● В. Громовий:
— Міносвіти взяло на себе функцію підручникотворення, але впоратися з нею не може. У 2006 — 2009 роках я очолював напрям “Шкільна освіта” проєкту Світового банку “Рівний доступ до якісної освіти в Україні”. Ми набрали групу консультантів, які готували документ щодо реформування навчального книговидання. У МОН не хотіли, аби ця група консультантів працювала. Адже видання підручників — це великий прибутковий бізнес. Коли видаєш інші книги, то їх або купуватимуть, або ні. А шкільні підручники мають гарантований ринок збуту й державне фінансування. Тому ніхто не зацікавлений щось змінювати у цій сфері.
А варто б започаткувати виділення грантів на створення сучасних підручників. Цим мали б займатися команди, до складу яких входили б не лише науковці, фахівці з предмета, а й освітяни, дизайнери, психологи, спеціалісти у сфері інтелектуальної власності. У підручниках використовують різні ілюстрації. І потрібно купувати право власності на фотографії, малюнки тощо. Крім того, підручник ще перед друком мала б прочитати дитина, аби переконатися, що вона розуміє все написане.
Автори часто кажуть, що їхні підручники чітко відповідають тому, що закладається у навчальній програмі для відповідного класу. Та чи матеріал відповідає принципу доступності? Третьокласники можуть не сприймати наукові терміни. Та чи це враховується при розробці навчальної програми? Зрештою, у посібника має бути якийсь мотиваційний потенціал. У підручниках для НУШ він або нульовий, або й -10. Матеріал часто викладений нецікаво. У підручниках, які видають у розвинених країнах, ще 20 років тому використовувалися посилання і QR-коди для переходу на відео чи ілюстрації на сайтах. Усе це давно напрацьовано. Залишається лише змавпувати. Але й це не під силу. Єдине бажання у тих, хто видає підручники в Україні, — легко заробити гроші. Є помилки, але ж усі заробили.
У нас існують так звані предметно-методичні лобі. Люди роками готують підручники з якогось окремого предмета. А от у США існує курс “Наука” (Science), а не окремо хімія, біологія, фізика і т. д. І в Україні потрібно впровадити такий курс. В американських школах лише 2% учнів вивчають хімію у такому обсязі, як усі наші старшокласники. Слід зрозуміти вже, що поглиблений курс потрібний не всім.
● Є. Нелін:
— Тепер кількість дітей у школах суттєво зменшилася, а кількість підручників збільшується. Всім дають можливість щось написати. Але підручники стають атавізмом. Дітей важко змусити читати, оскільки нині доступні різні відео й багато чого можна робити із ШІ.
Я працюю у школі понад 15 років і помічаю, що зміст параграфів дуже спрощується. Багато термінів і частину ключової інформації викинули. Обгрунтовують це тим, що діти перевантажені й не можуть усе запам’ятати. Колись міністерка Лілія Гриневич говорила, що наші діти — це не фарширована риба, щоб у них напихати знання. Зрештою виходить, що програму повністю спростили. Але й те, що залишилося у підручниках, діти не хочуть читати.
— До речі, а чому досі батькам доводиться купувати підручники?
● О. Парфьонова:
— Держава має обов’язок забезпечити підручниками всіх. Зрештою є ПДФ-версії та резерви надрукованих посібників. З кожної партії друку є резерв. Школам варто це знати й потрібно звертатись до управління/департаменту освіти як до представника засновника закладу, повідомляючи про необхідну кількість підручників. Також заклади загальної середньої освіти одної територіальної громади можуть обмінюватися підручниками за домовленістю.
А що батьки докуповують підручники, свідчить про те, що засновник закладу (і адміністрація школи) не виконують свій обов’язок і перекладають його на інших. Батьки ж мають знати, що забезпечення підручниками — це не їхній клопіт. Сплачуючи податки, вони заплатили вже за шкільні посібники.
● В. Онацький:
— Не знаю, чи ви чули про те, що школи отримують підручники, які не видають дітям. Наприклад, підготовка учнів відбувається за програмою “Росток” чи “На крилах успіху”. У них — свої підручники, які не видають за державні кошти. Ці посібники купують батьки. Все це дивно. Бо згадані програми рекомендовані МОН. І школи замовляють підручники, які діти не отримують. Зрештою одержані підручники п’ять років полежать і їх спишуть і здадуть на макулатуру.
