Цей українець започаткував нову технологічну еру й змінив світ. Любомир Романків народився у Жовкві, що на Львівщині, згодом разом із сім’єю емігрував до Канади, навчався в Америці. Саме там й досяг небаченого успіху. Втім завжди наголошував, що є українцем. Зараз Любомиру Романківу — 88. Він, хоч офіційно на пенсії, продовжує працювати — пише книгу про свої винаходи. Його ім’я прикрашає Зал слави винахідників США — науковців, котрі змінили світ.
— Пане Любомире, без ваших розробок не було би багатьох сучасних технологій. Як воно — розуміти, що змінив світ?
— Я про це рідко думаю (сміється. — Авт.). Робив те, що вимагав час. Тоді фірми конкурували між собою, аби знайти спосіб магнітного запису інформації. Люблю розв’язувати складні завдання, і тому для мене це був виклик — чи зможу зробити?
— I таки змогли! Пригадайте, як це було.
— Тоді інформація записувалась на так званих феритних сердечниках, на які намотували мідний дріт товщиною з людську волосину десять разів. Це робили 50 — 60 людей! Працювали під мікроскопом. Уявіть, скільки це коштувало! А диск, на який поміщали інформацію, мав метр у діаметрі. Він крутився з величезною швидкістю, тож виникали питання про потужність двигуна, його охолодження. Теоретики казали — це все можна оминути, якщо зробити маленькі магнітні головки з тонких плівок.
У компанії IBM (один із найбільших світових виробників комп’ютерів і програмного забезпечення. — Авт.) над цим працювало декілька груп. Я був першим, хто вирішив застосувати для розв’язку проблеми можливості електрохімії. Майже два роки працював над створенням магнітних головок. Перші мали лише 8 обмоток міді. Вони запрацювали! Це було у 1970 році. Далі ми вдосконалювали процес.
— Без цього винаходу сьогодні би не існувало і компанії Apple. Як розпочалася ваша співпраця?
— У 1980 році IBM випустила перші 5-дюймові диски, Стів Возняк (конструктор, який разом зі Стівом Джобсом створив один із перших персональних комп’ютерів у світі, співзасновник фірми Apple. — Авт.) купив у нас один такий. Почав з ним експериментувати у своєму гаражі, як він про це розповідає. Наша фірма не планувала застосовувати магнітний запис та диски на малих комп’ютерах, а от Apple працювала саме над персональним комп’ютером. Возняк підключив його до свого процесора, для якого не мав запам’ятовувальних елементів.
— Понад півстоліття ви пропрацювали в IBM. Скільки компанія заробила на ваших патентах?
— У мене — 180 винаходів, з яких компанія запатентувала 67. У всіх великих американських фірмах діє схожа система — коли вас беруть на роботу, ви підписуєте згоду, що за ваші винаходи номінально отримуєте... 1 долар. Однак якщо винахід справді настільки важливий, як-от у випадку з магнітними головками, тоді фірма може виплатити вам премію. Мені тоді дали винагороду в розмірі річної зарплати. Загалом же на моєму винаході ІВМ заробила 2,1 мільярда доларів. Дехто думає: от Романків уже, певно, мільйонер, йому компанія золоті гори дає. Я отримував зарплату і одного разу — премію. Оце й усе.
— А конкуренти IBM намагалися переманити вас?
— Так, і не раз. Одна доволі велика фірма пропонувала мені посаду директора відділу магнітного записування і високу зарплату. Проте я відмовився.
— Цікаво дізнатися про прогноз на майбутнє від вас — яким стане світ через 5, 50 чи 100 років?
— Прогноз на 5 років можна зробити, на 10 — важче. А спрогнозувати на сотню літ вперед — неможливо. Сьогодні наука розвивається настільки швидкими темпами, і праць та експериментів так багато, що ми не знаємо, чого очікувати. Коли говоримо про прогноз на 100 років вперед, то можемо хіба що сподіватись, що людство не самознищиться своїми ж винаходами.
— Кажуть, у вас нема вдома ноутбука. Це правда?
— Так! Я працюю за комп’ютером в офісі. Якщо би забирав його додому, то працював би і там. І не мав би коли спати (сміється. — Авт.)! Мобільного телефону мені вдома достатньо — три останні роки користуюсь гаджетом марки Samsung.
До речі, я не є учасником соціальних мереж, хоч іноді стежу, що пишуть мої приятелі у Facebook. Але волію мати особисті соціальні зв’язки, приїхати та побачити людину, сісти й випити кави з нею. Звісно, комп’ютер допомагає спілкуванню та швидкому збору інформації, але він не може замінити розмову віч-на-віч.
Потиснути руку — це важливіше, ніж написати гарне слово через комп’ютер.
— Як дбаєте про здоров’я?
— Мені 88. Дехто в такому віці заледве ходить, а я, з Божою поміччю, ходжу, бігаю і працюю. А іноді, як є добра нагода, ще й танцюю. Часом питають: навіщо ти ще так багато працюєш? Кажу — для мене це приємність. Маю охоту до роботи. Наразі ця праця для добра людства, молоді, й вона мене не втомлює, від неї не стаю хворим.
Я замало ходжу, хоча бажано рухатися не менш як годину на день. Частково — вегетаріанець, бо з м’яса споживаю лише куряче, і то зрідка. Їм багато овочів, зелені.
— Чи часто буваєте на Батьківщині?
— Я в Україні був навіть тоді, коли це забороняли — на запрошення Москви у 1980 році читав там лекцію. Погодився за однієї умови — дозволять приїхати до Києва та Львова. Хоч мене тоді пильнували, але ці міста я відвідав. Уже з часів незалежності прилітав щороку. Був і в рідній Жовкві, що на Львівщині. Там я провів дитинство.
Фото rbc.ua
— Дотримуєтесь українських традицій?
— Так, усе, що українське, дуже дороге моєму серцю. В Америці маю родину, хоч і не дуже близьку. Ми разом проводимо Святвечір, Різдво, Великдень. Знаю українські колядки, освячую кошик з паскою.
— Стежите за подіями в нашій державі?
— Звісно. Читаю новини на українських сайтах. Дуже переймаюсь через те, що відбувається на Донбасі й сталось з Кримом. Сподіваюсь, війна закінчиться якомога швидше. Думаю, що українці дуже поспішають у своїй гонитві за змінами — можливо, якби було не так багато перемін в особистостях, то держава пішла би вперед набагато далі. Зміни необхідні, але також потрібен час, щоби випробувати нові ідеї та розпрацювати їх.
Українці знаходять вихід із найскрутніших ситуацій і вміють розв’язувати проблеми. Це — спосіб мислення, який прийшов через віковічні поневолення. Пишаюся, що я — українець.
— У чому секрет вашого успіху?
— Можливо, у тому, що вмію дивитись на завдання з різних боків. Знаєте, коли мене про той секрет питають, то я кажу: маю такого птаха, який сидить на лівому рамені (плечі. — Авт.), й коли щось добре не розумію, то він мені шепоче, з якого боку подивитись на завдання (сміється. — Авт.). Над технологією магнітних головок працювали сотні людей, але у них не вийшло, бо вони відступали після невдач. Я ж ніколи їх не боявся. Тому моя розробка увінчалась великим успіхом.
— Які, на вашу думку, риси допомагають робити революцію в науці?
— Найважливіше — мати справді відкритий розум. Дехто дивиться на науку таким чином — мене навчили ось так, знаю, що є такі правила чи теорії. А ось цей результат досліду порушує це і це правило, тому він невдалий. Я ж кажу: якщо ми винайшли щось таке, що порушує правило, значить, створили інше правило.
Читайте також розповідь українки, якій вдалось підкорити Еверест.
