11 вересня 1989 року Угорщина відкрила свої західні кордони для біженців із Східної Німеччини, що ознаменувало перший прорив “залізної завіси”. До кінця вересня приблизно 25 тисяч німців пройшли через цей “пролом” до Австрії, а через неї до ФРН. І ця подія мала вирішальний вплив на розпад блоку держав Східної, Центральної та Південної Європи, що їх називали “соціалістичним табором”,
Пан’європейський пікнік
Початок процесам розпаду “соцтабору” поклала політика “гласності” в період “перебудови” генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова, що призвело до послаблення суворості заходів при перетині кордону вздовж “залізної завіси”. Хоча це стосувалося спершу порядку в’їзду іноземних громадян, у тому числі й музичних колективів чи популярних спортивних змагань. Як, наприклад, виступ Queen 1986 року в Будапешті або відкриття неподалік угорської столиці першого автодрому для проведення перегонів “Формули-1”.
Перед вела Угорщина, де в травні 1988 року, після відставки Яноша Кадара, керівником УСРП був обраний Карой Грос. Через рік Янош Кадар помер, у країні утворилося нове політичне об’єднання “Опозиційний круглий стіл”. 16 червня, у річницю страти угорських патріотів Імре Надя, Пала Малетера й Міклоша Гімеша, їхні останки були урочисто перепоховані в будапештському сквері Героїв.
До того ж прем’єр-міністр Міклош Немет розпорядився відкрити кордон з Австрією і зняти на ньому 218-кілометрове загородження із колючого дроту. 27 червня 1989 року австрійський міністр закордонних справ Алоїс Мок та його угорський колега Дьюла Горн символічно розрізали прикордонну огорожу. А менше ніж через два місяці, 19 серпня, відбувся Пан’європейський пікнік під патронатом Імре Пожгаї, чинного міністра освіти з угорського боку, та Отто Габсбурга, європейського політика, багаторічного члена Європарламенту і нащадка династії Габсбургів.
Про подію було відомо заздалегідь, тому сотні громадян НДР приїхали до Угорщини та поселилися у готелях біля озера Балатон, маючи одну ціль — вирватися на Захід. Отож о 12.05 на КПП між селами Шопронкьогіда (Угорщина) і Санкт-Маргаретен (Австрія) з’явилися перші 20 — 30 громадян НДР. Це були переважно молоді люди. Коли колючий дріт був розірваний, німці побігли на австрійську територію.
“Залізна завіса” на карті Європи позначена чорним кольором.
Незважаючи на нестачу конкретних інструкцій з боку вищого керівництва, командир прикордонної застави Арпад Белла наказав підлеглим не зважати на тих, хто нелегально перетинав кордон. Його керівник, що прибув пізніше, розгублено намагався затримувати окремих громадян НДР особисто, але не міг нічого вдіяти через те, що людей ставало більше й більше. До 15-ї години, бо відкриття кордону тривало лише три години, приблизно 600 — 700 громадян НДР скористалися цим коротким відкриттям “залізної завіси” для втечі на Захід. Бо в наступні дні охорона спільного кордону з угорського боку була знову посилена...
Нині на місці, де втікачі зламали прикордонні ворота, встановлено пам’ятник, що символізує відчинені двері.
Але процес руйнування “залізної завіси” вже буо запущено. 11 вересня того ж
року за рішенням глави МЗС Угорщини Дюли Горна на КПП біля міста Гедєшгалом було відкрито кордон із Австрією. До кінця вересня приблизно 25 тисяч німців пройшли до Австрії, а через неї до ФРН.
Падіння Берлінської стіни
Проте німців, які бажали втекти із НДР до ФРН, було набагато більше. Наприклад, у Празі та Варшаві тисячі громадян Східної Німеччини вичікували на території посольств ФРН, поки Бонн не добився для них права на виїзд. 4 жовтня 1989 року поїзди з опечатаними вагонами повезли на Захід понад 7 тисяч біженців.
Масовий виїзд громадян НДР у 1989 році став каталізатором руху протесту. В Лейпцигу щопонеділка відбувалися масові демонстрації за участі кількох тисяч, а потім десятків тисяч осіб. “Понеділкові демонстрації” стали продовженням традиції колективних молитов про мир, але антивоєнні гасла все більше доповнювались політичними вимогами свободи виїзду за кордон. Органи держбезпеки намагались розігнати їх силою, проводили масові арешти, але це тільки ще більше нагнітало обстановку.
19 серпня 1989 року під час Пан’європейського пікніка через угорсько-австрійський кордон пройшли перші 500 — 600 східних німців.
Внутрішньополітична ситуація загострилась ще більше під час святкування 40-річчя утворення НДР. Протести тривали 7, 8 та 9 жовтня у Берліні, Лейпцигу, Дрездені та інших містах. 17 жовтня 1989 року рішенням політбюро ЦК СЄПН Еріха Гонеккера було знято з посади генерального секретаря. Його наступником став Егон Кренц.
23 жовтня 1989 року в Лейпцигу на вулиці вийшли 300 тисяч осіб, а 4 листопада на Александерплац у Східному Берліні — приблизно 1 мільйон. Одночасно зростало число тих, хто втікав на Захід через інші країни Східного блоку. Протягом п’яти днів майже 50 тисяч східних німців залишили НДР через ЧССР. 7 листопада 1989 року Рада міністрів на чолі з прем’єр-міністром Віллі Штофом подала у відставку. Уряд очолив секретар Дрезденського окружного комітету СЄПН Ганс Модров. Нове керівництво намагалося стабілізувати ситуацію, пішовши назустріч деяким вимогам демонстрантів: було дозволено вільний виїзд з країни та проголошено вільні вибори.
9 листопада 1989 року було оголошено про зведення до мінімуму формальностей, пов’язаних з оформленням віз до ФРН. Але сотні тисяч східних німців, не чекаючи призначеного терміну, кинулися ввечері цього ж дня до Берлінської стіни.
Прикордонники, не отримавши наказів, намагалися спершу відтіснити натовп, використовували водомети, але потім, поступаючись масовій тисняві, змушені були відкрити кордон. З боку Західного та Східного Берліна почалось стихійне падіння Берлінської стіни. Та ніч отримала назву “ніч зустрічей”. На вулицях та площах Західного Берліна святкували сотні тисяч людей з обох частин міста.
Протягом двох тижнів Західний Берлін відвідало понад 13 мільйонів східних німців, порівняння умов життя стало для них справжнім шоком. 22 грудня було відкрито перехід через Бранденбурзькі ворота, які стали символом єднання народу.
“Осінь народів”
Загалом процес мирного повалення комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі увійшов в історію під назвою “Осінь народів”, бо кульмінація його припала на осінь 1989 року.
Єдиним порушенням ненасильницького стилю оксамитових революцій стала зміна влади в Румунії, коли загинуло близько 1300 осіб, й армія перейшла на бік повсталого населення. Президента Ніколае Чаушеску та його дружину Єлену 25 грудня 1989 року суд засудив до розстрілу. Смертний вирок виконали одразу, й Соціалістична Республіка Румунія перестала існувати.
Угорський парламент у жовтні 1989 року схвалив багатопартійні парламентські вибори та прямі вибори президента. 23 жовтня країна була перетворена з Угорської Народної Республіки в Угорську Республіку.
Польща 29 грудня 1989 року стала знову називатися Республіка Польща, Польська об’єднана робітнича партія саморозпустилася. Німецька Демократична Республіка припинила своє існування 3 жовтня 1990 року, коли набув чинності Договір про об’єднання, п’ять нових східнонімецьких земель увійшли до складу ФРН. Чехія та Словаччина стали державами — наступниками Чехословацької Федеративної Республіки, яка припинила існування 31 грудня 1992 року.
Непросто відбувся розпад Югославії, що розпочався 25 червня 1991 року, коли парламенти Словенії та Хорватії в односторонньому порядку проголосили свою незалежність. 8 вересня того ж року проголосила незалежність Північна Македонія, а у квітні 1992 року — Боснія та Герцеговина. 27 квітня 1992 року Сербія та Чорногорія ввели в дію нову конституцію, яка закріпила створення нової держави — Союзної Республіки Югославії, а остаточно Чорногорія стала незалежною країною у 2006 році.
На саміті на Мальті 3 грудня 1989 року лідери США та СРСР оголосили про закінчення “холодної війни”. 1 липня 1991 року на зустрічі в Празі офіційно розпущена Організація Варшавського договору.
Руйнування повоєнного устрою в Європі мало значні наслідки: воно не тільки призвело до руйнації системи союзів країн Східної Європи, а й стало однією з причин розпаду СРСР та утворення незалежної України.
Меланія ГАЛУШКА
