У лютому- березні 1924 року відбувся процес над керівниками заколоту німецьких націонал-соціалістів. На лаві підсудних опинилися лідер НСДАП Адольф Гітлер та восьмеро його однодумців.
Усіх їх обвинувачували в державній зраді під час так званого пивного путчу, який відбувся 8 листопада 1923-го у Мюнхені. Того дня о 21.00 Гітлер на чолі озброєних штурмовиків з’явився в мюнхенському шинку “Бюргербройкеллер”, де проходив мітинг з участю політичного керівництва Баварії — прем’єр-міністра Г. фон Карра, регіонального командувача рейхсверу О. фон Лоссова і командира баварської поліції Г. фон Зайсера, і оголосив про “повалення уряду зрадників у Берліні”. Згодом прибув ще Еріх Людендорф, який підтримав заколот. Загалом у пивному путчі взяло участь кілька тисяч нацистів.
У декларації заколотників зазначалося: “Прокламація до німецького народу! Уряд злочинців у Берліні сьогодні повалено. Сформовано тимчасовий німецький національний уряд, до складу якого ввійшли генерал Людендорф, Адольф Гітлер, генерал фон Лоссов, полковник фон Зайсер”.
Однак незабаром баварським лідерам вдалося покинути пивницю, позбутися опіки нацистів, після чого Карр видав прокламацію про розпуск НСДАП та штурмових загонів. Усі заяви, які під погрозами
зброєю зробили він, Лоссов та Зайсер, оголошено нечинними. Владу в Баварії перебрали військові, які 9 березня штурмом взяли кілька будівель, що їх захопили нацистські заколотники на чолі з командирами штурмових загонів SA Герінгом і Ремом.
Забираючи вбитих і поранених, нацисти та їхні прихильники покинули вулиці. “Пивний путч” закінчився поразкою. Гітлер втік з поля бою в кареті швидкої допомоги. Пізніше він стверджував, що вивозив з-під обстрілу пораненого хлопчика, однак невдовзі це було спростовано. Вождь націонал-соціалістів сховався на віллі одного зі своїх багатих покровителів за 70 км від Мюнхена, там його 11 листопада затримали німецькі правоохоронці.
Суд у справі про державну зраду розпочався вранці 26 лютого 1924 року у Мюнхені в головному читальному залі Центральної піхотної школи. Участь у процесі взяли 368 свідків, його перебіг висвітлювали кореспонденти з усього світу, в залі на заздалегідь зарезервованих місцях були присутні сотні глядачів. Квартал з будівлею піхотної школи охороняли два батальйони державної поліції, які обгородили вулиці колючим дротом.
На лаві підсудних було десятеро осіб: Адольф Гітлер, Еріх Людендорф, Гайнц Пернет, Фрідріх Вебер, Герман Крібель, Ернст Рем, Ернст Пенер, Вільгельм Фрік, Вільгельм Брюкнер і Роберт Вагнер. Рудольф Гесс спочатку переховувався, а потім здався суду. Герман Герінг утік за кордон.
Коли судді зачитали вирок, у залі суду пролунали вигуки “Браво!” та “Вітаю!”, а засудженим подарували букети квітів.
Гітлер використав відкритий судовий процес, щоб привернути до себе увагу преси та громадськості, яка стежила за перебігом суду. Зазнавши поразки в путчі, Гітлер обернув суд над його учасниками на пропагандистську перемогу. Він вражав присутніх своїм красномовством і непохитною вірою в націоналізм. Завдяки газетним звітам про судовий процес фюрер Націонал-соціалістичної робітничої партії став надзвичайно відомим у країні, впізнаваною і медійною персоною. Його послідовники бачили в ньому героя та мученика за національну ідею. Це зміцнило його становище у НСДАП та репутацію серед інших націоналістів.
Суд поставився до заколотників-нацистів доволі поблажливо — учасників путчу, зокрема й Гітлера, засудили лише до 5 років позбавлення волі та штрафу у сумі 200 золотих марок, а генерала Еріха Людендорфа, як героя Першої світової війни і видатного полководця, взагалі виправдали.
Водночас представникам баварського правосуддя не вдалося домогтися депортації Гітлера як іноземця до Австрії. Причиною стало те, що Гітлер вважав себе німцем і чотири з половиною роки відслужив у німецькій армії, виявивши хоробрість.
Коли судді зачитали вирок, у залі суду пролунали вигуки “Браво!” та “Вітаю!” Засудженим подарували букети квітів. Коли їх виводили на вулицю, щоб доправити у в’язницю, натовп вибухнув радісними вигуками.
Тюремне покарання Адольф Гітлер відбував в окремому крилі в’язниці міста Ландсберг-ам-Лех. Лідер НСДАП мав різні привілеї — він контактував з однокамерниками, йому дозволяли приймати численних відвідувачів і вести з ними конфіденційні бесіди. Відвідувачі називали його камеру “магазином делікатесів” через велику кількість різної їжі.
Саме у в’язниці Гітлер написав першу частину своєї програмної праці “Майн кампф” (“Моя боротьба”). Він надиктував її помічникам Емілеві Морісу та Рудольфові Гессу. Перший том “Майн кампф” опубліковано в липні 1925 року, а другий — у грудні 1926 року.
Провівши за гратами неповні дев’ять місяців, 20 грудня 1924-го Гітлер був умовно-достроково звільнений з в’язниці за належну поведінку. Прокуратура заперечувала проти дострокового звільнення головного нациста, вважаючи, що він візьметься за старе і знову проповідуватиме свої екстремістські ідеї.
Після заборони НСДАП націонал-соціалістичний рух розколовся на кілька організацій та партій, які конкурували між собою. Гітлерові, можна сказати, довелося починати наново. 4 січня 1925 року він пообіцяв прем’єр-міністрові Баварії Генріхові Гельду, що займатиметься політикою лише в рамках закону та допомагатиме уряду боротися з комунізмом.
Зваживши на це, 16 лютого 1925-го Гельд скасував заборону діяльності НСДАП. І вже через три роки німецькі націонал-соціалісти, як легальна партія, вперше взяли участь у парламентських виборах у Німеччині.
Іван ГАВРИШ