В її творчому доробку — багато віршів про кохання. Щемке, світле, щасливе й не дуже. Ті рядки, мов перли, нанизані в намисто, не тьмяніють уже не одне десятиліття. Хто ж надихав найвідомішу українську поетесу сучасності на їх написання?
Авторка “Марусі Чурай” завжди воліла ховати подалі від сторонніх очей своє життя. Тим більше — приватне. Можливо, боялась, щоб хтось не зурочив чи не позаздрив чужому щастю. У будь-якому разі Ліна Костенко пережила чимало й не раз пірнала з головою в океан пристрасті...
Перше її велике кохання було студентське, до того ж — інтернаціональне. Вони зустрілись під час навчання у літературному інституті в Москві. Єжи приїхав з Польщі, якщо конкретніше — зі Щецина, Ліна — з України, якщо конкретніше — з Києва. Однолітки, обидвоє “весняні” (вона народилась у березні, він — у травні), закохані в літературу.
На грунті останньої, очевидно, й зійшлися. Пахльовський, кажуть, добре знав класику: цитував, розповідав, ділився. Що не могло, звичайно ж, не справити враження на Костенко, яка, мов губка, всотувала інформацію про прекрасне та мріяла, що їй також вдасться колись написати щось надзвичайне. Щоправда, про це воліла не поширюватись. Аби не наражати себе на кпини інших студентів, чи не кожен з яких вважав себе без п’яти хвилин генієм.
В якийсь момент бесіди про Шекспіра, Рембо, Міцкевича, Шевченка та інших великих переросли у справжнє почуття. Палке, щире, глибоке. Тоді обоє вірили, що це кохання — назавжди. Тож вирішили офіційно оформити свої стосунки. Так у паспорті Ліни Костенко та Єжи Яна Пахльовського з’явився штамп про шлюб. І щасливіших людей у той момент, певно, не було у Всесвіті...
У 1956 році подружжя отримало дипломи вишу. Постало логічне питання, до якого берега мав вирушити сімейний човен — Дніпра чи Балтики? Очевидно, ні молодий, ні молода не бажали поступатися. Інакше, як пояснити, що Пахльовський поїхав до Щецина, а Костенко — у Київ. Драматизму ситуації додавало те, що 26-літня Ліна Василівна була при надії. І восени на світ з’явилась донечка, яку назвали Оксаною.
Так розійшлися життєві стежки вчорашніх студентів. Єжи повернувся до Польщі. Його другою дружиною згодом стала піаністка й поетеса Гелена, яка на чорно-білих фото чимось нагадує молоду Костенко. Нова обраниця письменника була на 16 років молодша. Вона подарувала йому четверо дітей — трьох синів і донечку. Тож Оксана Пахльовська має зведених братів й сестру.
Ліна Василівна також удруге навідалася у РАЦС. Її обранцем став Василь Цвіркунов. Більшості це ім’я нічого не скаже, а от ті, хто мав стосунок до кінематографа, одразу скажуть, що це — директор студії ім. Довженка. Власне, вони познайомилися за її лаштунками: Костенко шукала застосування своїм літературним талантам, пишучи сценарії. Молоду, енергійну й ініціативну жінку не можна було не помітити...
Щоправда, до шлюбу дійшло в 1975 році, коли Василь Васильович уже не очолював українську “фабрику мрій”. Філолог за освітою, він був на тринадцять років старший від поетеси. Пройшов Другу світову війну, з якої повернувся інвалідом. Унаслідок поранення чоловікові ампутували ногу вище коліна. Та, якби не ціпок, з яким ходив, можна було й не зауважити, що мав якісь проблеми.
Усі зазначають, що Цвіркунов був красивий, статний, галантний та мав легкий характер. (На противагу дружині, яку іноді захоплював вир емоцій). Вправно кермував машиною — “Запорожцем”, на якому сім’я об’їздила чимало мальовничих куточків України. Разом із маленьким сином, якого, як і батька, назвали Васильком...
Подружжя мешкало в письменницькому будинку в Києві на вулиці Олеся Гончара. Вели закритий спосіб життя: рідко яка “муха” залітала до їхньої квартири на сьомому поверсі. Кажуть, що одного разу під дверима поетеси довелося чекати президентові Ющенку. Віктора Андрійовича врешті-решт впустили до світлиці, але... Іншим високим і не дуже гостям, які шукали спілкування з “живим класиком”, пощастило менше.
Другий чоловік Ліни Василівни помер у листопаді 2000 року (підвів “мотор”), перший — у квітні 2012-го. Наскільки мені відомо, до Кракова (саме там знайшов спочинок Єжи Ян Пахльовський) Костенко не поїхала. А цієї весни нашій героїні виповнилося 94 роки. Не сумніваюсь, що її досі живлять спогади про молодість та кохання. Велике та неймовірне.
Б. Б.