Для американців він — культова постать. Тільки нагород “Греммі” у Леонарда Бернстайна було шістнадцять! Що вже казати про інші престижні відзнаки та почесні титули... Про таке син емігрантів із “закапелків Європи” міг тільки мріяти.
Його тата звали Сем, а маму — Дженні. Проте це вже були “трансформовані” імена. На американський штиб, так би мовити. Незначних граматичних змін зазнало й прізвище, що в оригіналі звучало як Бернштейн. Батьки майбутньої зірки жили в місті Рівному, звідки на початку ХХ століття виїхали великою єврейською родиною за океан.
Там у 1918 році на світ з’явився первісток, якого назвали Леонардом. Кликали ж у колі сім’ї просто — Ленні. Кажуть, він з дитинства мав потяг до музики. Що й не дивно, адже його тітка постійно вправлялась у грі на піаніно. І ця чорно-біла “махіна” неабияк зацікавила хлопчика. Коли тато йшов на роботу, він вмощувався на високому кріслі та “бренькав” собі в насолоду...
Можливо, все так і завершилось би, але мама помітила в сина талант і поставилась до цього серйозно. Вона стала водити Ленні на концерти класичної музики. Хоч квитки коштували недешево й чоловік не раз дорікав за марнотратство. До речі, в дівоцтві жінка мала прізвище Різник, а її ім’я було Парна. Цікаво й те, що на одному з сімейних фото сестра Бернстайна вбрана у сукню-вишиванку...
Ширлі музичним путівцем не пішла, а її брат — так. Він здобув дві вищі освіти: спочатку вивчав композицію, потім — диригування. Та дипломованих музикантів було багато й не всім вдавалось працевлаштуватися. Бернстайну пощастило стати асистентом головного “шефа” Нью-Йоркського симфонічного оркестру. А потім, у 1943 році, коли той раптово занедужав, Ленні взяв до рук батуту.
Організатори концерту переживали, чи не станеться провал. Вийшло ж навпаки — шалений успіх! Ленні, перепрошую, Леонард став на першу сходинку, яка вивела його на музичний Олімп. У подальшому син емігрантів з Полісся диригував найвідомішими оркестрами — не лише в Америці, але й у Європі. Скажімо, в італійському театрі “Ла Скала”, який до того не пускав за диригентський пульт чужинців.
Слава про геніального митця докотилась навіть до Радянського Союзу. На хвилі хрущовської відлиги було влаштовано обмін творчими колективами між США і СРСР. Тож у 1959 році маестро завітав у декілька міст, зокрема, до Києва. Навряд чи тоді йому вдалося вирватися за щільного гастрольного графіка до Рівного, але... Українська публіка зустріла Леонарда Бернстайна дуже тепло й по-родинному.
Потім диригент ще довго згадував у колі сім’ї про ту поїздку. Він був одружений з уродженкою Коста-Рики Феліцією Монтеалегре, яка теж непогано грала на фортепіано. У цьому шлюбі вона подарувала авторові мюзиклу “Вестсайдська історія” трійко дітлахів. Здавалось би, щаслива пара, але... Пані Бернстайн доводилося миритися з тим, що чоловік її зраджував. І не зі скрипальками в коротких сукнях, а з симпатичними хлопцями.
...На багатьох фотографіях і телезйомках можна зауважити в руках у Леонарда Бернстайна сигарету в мундштуку. Під час інтерв’ю він запалював їх одну за одною, наповнюючи студію їдким димом. Як не наполягали рідні (тим більше — лікарі), не хотів розпрощатися зі своєю звичкою. Тому з часом здоров’я стало підводити композитора. У 1990 році він уже не міг повноцінно працювати й восени припинив концертну діяльність.
Леонардо Бернстайн закрив очі 14 жовтня 1990 року. Маестро, який що на сцені, що в житті був дуже емоційним, підвів “мотор”. В останню путь диригента проводжали 90-літня мати, доньки та син, а ось дружина, яка мала онкологію, відійшла на той світ значно раніше. До слова, їхнє щире листування часів залицяння (як і сімейний архів) зберігається сьогодні в бібліотеці Конгресу США. Адже це справді неабияка постать в американській культурі.
Не забувають про маестро і в Україні. Так, п’ять років тому в Рівному, на будинку, що на вулиці Симона Петлюри, відкрили меморіальну дошку. Тож у дні пам’ятних дат шанувальники Леонарда Бернстайна мають куди принести квіти. Аби віддати шану людині, коріння якої було тут, на нашій землі.
Антін БІЛИЙ
