28 червня 1389 року на Косовому полі, що поблизу сучасного міста Приштина в Косові, відбулася кривава баталія. У битві зійшлися сербська армія на чолі з князем Лазарем Гребеляновичем та військо могутньої Османської імперії, якою правив султан Мурад I. Відтоді битва обросла численними міфами та легендами, адже вона стала не лише точкою перелому в історії Балкан, а й символом сербської мужності та самопожертви.
Кінець XIV століття ознаменувався для Балканського півострова занепадом Візантійської імперії та стрімким піднесенням Османської імперії. Сербське князівство, колись велична держава, опинилося під загрозою османського загарбання. Правління сербського царя Стефана Уроша V призвело до занепаду Сербської держави. Урош V не зміг ні зміцнити владу, ні відбити іноземні загрози й обмежити незалежність знаті. Він помер, не залишивши нащадків, у грудні 1371 року після того, як значна частина сербської знаті була знищена османами в битві при Маріці на початку того ж року.
Князь Лазар Гребелянович.
Князь Лазар, який правив північною частиною царства під назвою Моравська Сербія, розпочав активну підготовку до війни з Оттоманською Портою. Він уклав союзи з сусідніми державами, такими як Боснія та Угорщина, й збирав боєздатне військо. З іншого боку, турецький султан Мурад I, прагнучи остаточно підкорити Балкани, також не сидів склавши руки — мобілізував значні військові сили.
Напередодні битви
Вранці 28 червня 1389 року на Косовому полі зібралися два потужні війська, готові до вирішальної битви. З одного боку вишикувалися сербські воїни, очолювані князем Лазарем. Їх налічувалося приблизно 20 000, і вони були сповнені рішучості захистити свою землю та свободу.
Армія князя Лазаря складалася здебільшого з його власного війська та воїнів його союзників — сербського дворянина Вука Бранковича та першого короля Боснії Стефана Твіртка І. Боснійським військом командував Влатко Вукович. Лазаря також підтримувала християнська коаліція з різних європейських держав — албанці, хорвати, угорці та болгари. Сучасні албанські історики твердять, що албанські воїни становили приблизно чверть загальної кількості військ у коаліції Лазаря, головним чином під командуванням Димитера Йоніма, Джураджа II Бальшича та Теодора II.
Сербській армії протистояла величезна османська армія, що налічувала приблизно 40 000 воїнів. Їх очолював сам султан Мурад I, який бажав остаточно підкорити Балкани. Його воїни, загартовані в численних битвах, жадали перемоги та багатства.
Князь Лазар очолював центр сербської армії, Бранкович командував правим, а Вукович — лівим флангом, до якого також входили іноземні найманці. Грізна сербська кавалерія у важких обладунках зайняла своє місце в авангарді з легшою кавалерією, озброєною луками, розташованою на флангах.
Султан Мурад I.
Султан Мурад очолив своє військо в центрі, довіривши своєму молодшому синові Баязиду та своєму полководцю Евренозу війська на правому крилі; інший син Мурада, Якуб, очолював війська зліва. Фланги були укріплені приблизно 1000 лучниками, а яничари займали центральну позицію, підтримуючи Мурада.
Кривавий перебіг битви
Перші промені сонця стали сигналом до початку баталії. Спочатку в запеклій сутичці зійшлася кіннота обох сторін. Сербським лицарям, одягненим у блискучі обладунки та озброєним важкими мечами та списами, вдалося завдати суттєвих втрат османській кінноті, прорвавши її лави.
Однак, коли атака важко озброєних лицарів завершилася, легка османська кавалерія та легка піхота контратакували, і сербська важка броня стала недоліком. Воїни були неповороткими й почали гинути. Бій став ще більш кривавим і жорстоким. Воїни з обох сторін билися вручну, використовуючи мечі, сокири, списи та кинджали. Загинули та отримали поранення тисячі воїнів.
Кінець XIV століття ознаменувався для Балкан занепадом Візантії та стрімким піднесенням Османської імперії.
У центрі сербські війська зуміли відтіснити османців, за винятком крила Баязида, яке ледве стримувало боснійців під командуванням Влатка Вуковича, котрі завдали османам дуже великих втрат у живій силі. В запеклій контратаці турки під проводом Баязида відтіснили сербські війська, а потім перемогли їх, розгромивши основні сили сербів.
Загибель обох правителів
Під час бою турки вбили князя Лазаря. Смерть правителя підірвала єдність і віру в перемогу його армії. Вук Бранкович, побачивши, що надії на перемогу немає, відступив з поля бою, щоб урятувати якомога більше своїх воїнів.
Загинув також і сутан Мурад. В одному з оповідань про битву описано, як 12 сербських лицарів, відомих у сербському епосі як брати Юговичі, успішно прорвали османську оборону. Один з них, Мілош Обіліч, прикинувся, що перейшов до османських військ. Коли Обіліч прийшов до Мурада, він витяг захований кинджал і вдарив ним турецького правителя. Потім його вбили охоронці.
Існують різні версії вбивства. За однією з них, Обіліч прикидався мертвим на полі бою та вдарив ножем султана, коли той ходив полем. Також незрозуміло, коли відбулося вбивство: на початку битви, у час, коли шальки терезів хитнулися на користь османів, чи наприкінці Косовської битви. Одне відомо точно: ця битва стала єдиним випадком в історії, коли османський султан був убитий у битві.
Результатом битви стали величезні втрати обох армій. Загинули султан і князь Лазар, крім цього в сербів загинули майже всі дворяни.
Однак смерть правителя не привела до перелому в битві. Син Мурада Баязид, почувши про смерть батька, вбив свого молодшого брата Якуба Челебі й став єдиним спадкоємцем османського престолу. Очоливши військо, він кинув у бій свіжі сили. Сербські війська, виснажені боєм та деморалізовані втратою князя Лазаря, не змогли стримати новий натиск противника. Поступово сербська оборона стала давати тріщину. Серби змушені були відступити, залишаючи поле бою. Бій був жорстоким і тривав протягом дня. Сербам вдалося завдати суттєвих втрат османам, проте зрештою вони не змогли здолати чисельну перевагу противника.
Занепад Сербії та народження легенди
Загалом Косовська битва призвела до величезних втрат обох сторін. Обидва лідери держав загинули. У сербів загинуло майже все дворянство, великі були втрати серед простих воїнів. Після битви та смерті князя Лазаря новий султан Баязид І утворив союз із сином Лазаря Стефаном. Баязид одружився з сестрою Стефана, взявши її в гарем, а сам Стефан став лояльним союзником володаря Оттоманської Порти.
Надалі він досить суттєво допомагав Баязиду в його військових змаганнях за Балкани. Держава сербів потрапила у васальну залежність від Османської імперії. А сербська шляхта та простий народ змушені були постачати людей для османської армії.
Зокрема, військо Стефана Лазаревича брало участь у багатьох битвах армії Баязида, в тому числі в битві біля Нікополя, де османи билися проти антитурецької коаліції, до складу якої входив уже згадуваний Вук Бранкович. Тоді воїни князя Стефана допомогли туркам перемогти й сам Лазаревич отримав у нагороду значну частину земель родини Бранковичів.
Успішність дій Стефана Лазаревича як османського васала призвела до того, що поступово розмір земель, якими він правив, перевищив розмір володінь його батька. Втім сербська васальна держава проіснувала недовго. 1421 року під час османських міжусобиць Стефан зробив ставку не на того діяча, за що був покараний — Сербія спочатку формально стала османською провінцією, а згодом середньовічній сербській державності настав кінець.
Що ж до битви на Косовому полі, то вона з часом обросла численними легендами та міфами і стала символом сербської мужності та самопожертви у боротьбі проти іноземного загарбника. Образи героїв битви, таких як князь Лазар чи Мілош Обiліч, досі оточені ореолом слави та шани.
Іван ГАВРИШ
