У 1970-х роках печеру поблизу містечка Сантільяна-дель-Мар відвідувало щодня до 1500 туристів, що призвело до появи плісняви на малюнках, отож доступ обмежили до 20 осіб на день, а чекати своєї черги на відвідування треба було аж три роки! Але і це шкодило зображенням, тому Альтаміру закрили для відвідувачів, а щоб вдовольнити їхню цікавість, збудували поряд її копію, до якої теж стоять нині черги.
Чим же так вабить печера? Хто і коли намалював зображення? І як вивчення малюнків Альтаміри вплинуло на уявлення про розвиток людства?
Першою зображення побачила п’ятирічна дівчинка
У 1868 році місцевий житель Модесто Кобієс пішов на полювання зі своїм псом у горах за 30 км на захід від міста Сантандер. Переслідуючи здобич, собака застряг між тріщинами скель. Коли Кобієс визволяв свого пса, то побачив вхід до печери. Але це не стало якимсь відкриттям, бо в околицях були тисячі карстових печер. Проте Кобієс таки повідомив про знахідку свого роботодавця Марселіно Санса де Саутуолу, багатого місцевого землевласника та любителя палеонтології.
Де Саутуола спустився у печеру щойно у 1876 році. Тоді він розгледів на склепінні печери чорні смуги, але не надав їм жодного значення, бо не міг навіть припустити, що їх виконала людина. Через три роки, влітку 1879 року, Саутуола повернувся до Альтаміри, щоб знайти залишки кісток і кремінних знарядь, такі, як ті предмети, які він бачив на Всесвітній виставці в Парижі в 1878 році. Цього разу він узяв із собою свою п’ятирічну доньку Марію, і саме дівчинка побачила на стелі печери намальовані фігури бізонів.
Зображення зацікавили Саутуолу, і він разом із Хуаном Вілановою-і-П’єра, археологом із Мадридського університету, того ж року розкопали печеру. У 1880 році Марселіно Санс де Саутуола опублікував брошуру під назвою “Короткі нотатки про деякі доісторичні об’єкти з провінції Сантандер”, де зазначив, що малюнки належать до епохи палеоліту. Він доводив доісторичне походження наскельних розписів і подав графічне зображення. Свою роботу Саутуола представив професору геології Мадридського університету Хуану Віланові, який поставився до неї досить прихильно, хоча найдосвідченіші фахівці у ділянці палеонтологічних дослідженнь Картаяк, Мортіє і Арле звинуватили Саутуолу у фальсифікації.
Малюнки вважали сучасними підробками
Річ у тому, що малюнки Альтаміри були першим великомасштабним доісторичним живописним ансамблем, відомим на той час. Наскельні зображення були такі реалістичні, що будили сумнів у їх автентичності. Підозрювали, що розписи зробив сам Саутуола, що на склепінні печери їх залишив французький художник, який зупинявся в будинку землевласника. Еволюціонізм у застосуванні до людської культури спонукав до висновку, що стародавні племена не мали мистецтва, а якби воно у них і було б, то відтоді до сьогодення простежувався б безперервний прогрес. За логікою, якщо мистецтво є символом цивілізації, то воно мало з’явитися на останніх стадіях розвитку людства, а не у людей кам’яної доби.
Ані палкий виступ Віланови на Міжнародному конгресі антропології та археології, який відбувся в Лісабоні в 1880 році, ані завзяття Саутуоли не зарадили справі захисту Альтаміри. Але були вчені, які виступили в обороні автентичності виявленого живопису. Відомий гуманіст і ліберальний політик із Севільї Мігель Родрігес Феррер опублікував в 1880 році статтю у престижному іспанському виданні La Ilustracion Espanolа y Americana, підкреслюючи величезну цінність малюнків Альтаміри. Директор Institucion Libre de Ensenanza Гінер де лос Ріос пішов далі й замовив дослідження географу Рафаєлю Торресу Кампосу та геологу Франсіско Кірогі, які, проте, подали негативний звіт та опублікували його в бюлетені інституції.
Заперечення автентичності наскельних зображень здобувало дедалі більше прихильників. На сесії Іспанського товариства природної історії 1 грудня 1886 року один із промовців сказав: “Такі картини не мають символів мистецтва кам’яної доби, ані архаїчного, ані ассирійського, ані фінікійського, а лише вираз, який дав би пересічний учень сучасної школи”. Після смерті Саутуоли в 1888 році та Віланови в 1893 році дослідження зображень в Альтамірі припинили остаточно.
Однак подібні малюнки знаходили і в інших печерах у Європі. Наприклад, наприкінці XIX століття у Франції було виявлено наскельні зображення разом з рештками тварин, які зникли з фауни півострова, — мамонтів, північних оленів, бізонів та інших. Дослідник Анрі Брей представив свої роботи на тему “Тім’яне мистецтво” на конгресі Асоціації сприяння розвитку наук Франції в 1902 році, що спричинило суттєві зміни у менталітеті тогочасних археологів. Скажімо, археолог Еміль Картаяк, що був одним із найбільших противників автентичності Альтаміри, після відкриття у 1895 році у французьких печерах Ла-Мут, Комбарель і Фон-де-Гом подібних зображень змінив свою думку. Після відвідування печери біля Сантільяни-дель- Мару він написав статтю, опубліковану 1902 року в журналі L’Antropologie під назвою “Печера Альтаміри. Моя провина скептика”. Ця стаття привела до загального визнання палеолітичної природи живопису цієї та інших печер.
Для 3D-ефекту використано контури стіни
Подальші дослідження встановили, що розписи належать до доби палеоліту, переважно до мадленського та солютрейського періодів, деякі — до граветтського та початку оріньяцького. Це дало змогу прояснити, що печера використовувалася впродовж кількох періодів за 22 000 років заселення, приблизно від 35 600 до 13 000 років тому, коли головний вхід до неї був перекритий зсувом. І саме завдяки тому, що вхід до печери обвалився, малюнки збереглися неушкодженими.
Альтаміра лежить на схилі невеликого вапнякового пагорба із входом на висоті 156 м над рівнем моря і приблизно на 120 метрів над річкою Сая, яка протікає за два кілометри від печери. На час створення малюнків печера була на 8 або 10 км далі, ніж сьогодні, оскільки Біскайська затока мала нижчий рівень. І саме таке розташування, ймовірно, було вигідним для мисливців, які знаходили у ній притулок.
Для створення тривимірного ефекту давні художники використовували природні контури та нерівності стін і стелі печери.
Печера загалом невелика, всього 270 метрів завдовжки, і має серію коридорів та залів, яким вчені дали умовні назви “Вестибюль”, “Велика кімната поліхромів”, “Велика кімната тектиформів (контурних малюнків)”, “Галерея”, “Кімната чорного бізона”, “Зал Отвір” і “Кінський хвіст”. Найбільшою є “Велика кімната поліхромів”, що завдовжки 18 м і від 2 до 6 м заввишки. Дослідники описують її як “Сікстинську капелу печерного мистецтва”, додаючи: “Якщо палеолітичний печерний живопис є прикладом великої художньої спроможності, то печера Альтаміра — його найвидатніший твір”. А Пабло Пікассо, оглянувши печеру, вигукнув: “Після Альтаміри все здається декадентським”.
Дослідження печери, крім усього, дає змогу уявити, як жили печерні люди. Скажімо “Вестибюль” — це велика зала, яка освітлювалася до обвалу природним світлом, у ній були знайдені предмети побуту. Температура на рівні 13,5 — 14,5 градуса і вологість у печері залишаються сталими протягом року. Малюнки на стелях і стінах являють собою зображення бізонів, коней, кабанів, відбитки людських долонь, антропоморфні фігури, абстрактні та нефігуративні малюнки. Вони виконані вугіллям, вохрою, гематитом та іншими природними фарбами.
Вражає й те, що давні художники для створення тривимірного ефекту використовували природні контури та нерівності стін і стелі печери. Стиль значної частини малюнків нині належить до так званої франко-кантабрійської школи, яка характеризується реалістичністю зображених фігур.
Розкопки в печері проводили в 1902 — 1904, 1924 — 1925 та 1981 роках, а дослідження тривають і нині. Скажімо, у 2012 році опубліковано працю, в якій датування перших робіт відсунуто до оріньяцького періоду (35 600 років тому), до самого початку заселення півночі півострова сучасними людьми. Це вперше поставило під сумнів можливе походження малюнків від сучасних людей. Обговорюється навіть можливість того, що авторами були неандертальці.
1985 року печеру Альтаміра оголошено об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО. А у 2008 році цю номінацію було поширено на 17 інших печер у Країні Басків, Астурії та самій Кантабрії, перейменувавши цю групу на “Печера Альтаміра та палеолітичне печерне мистецтво на півночі Іспанії”. Через появу плісняви печеру закрили для туристів у 2002 році, відкривши у музейному комплексі, розміщеному поряд, копії знаменитих розписів. Інші копії малюнків Альтаміри містяться в Національному археологічному музеї Іспанії у Мадриді, Німецькому музеї в Мюнхені та у Парку Іспанії в Японії. Розписи печери Альтаміри є підтвердженням того, що і давні люди, які жили понад 36 тисяч років тому, прагнули творити прекрасне.
Настя ГОРЛИЦЯ