“Україна — це моя пісня”, — заявив нещодавно на одному з російських телеканалів актор Володимир Конкін, відомий у певних колах за ролями Павла Корчагіна та Володимира Шарапова. “Що в цьому поганого?” — подумає хтось. Але погане є — у Росії нашу державу досі сприймають як щось несерйозне, розважальне: пісня, шаровари, сало. Про це свідчать й інші слова, які пролунали під час скандального телемосту “Надо поговорить”, який наша країна, на щастя, проігнорувала.
А як і навіщо формувався міф про шароварну Україну? Обговорюємо з істориками.
“Свого часу Україна була своєрідною європейською колонією у складі специфічної імперії — Радянського Союзу, — коментує "Експресу" історик Владислав Гриневич. — У цій імперії, безперечно, формувався міф, що українці — недосконала частина російського народу, яка фактично має в нього інтегруватися за якийсь час. Це була цілеспрямована політика”.
— Коли і яким чином почало розвиватися ставлення до України як до “недонації”?
— Це дуже давня традиція: від царської Росії — до Радянського Союзу, — каже Андрій Дахній, доцент кафедри історії філософії ЛНУ імені І. Франка. — Фольклор, етнографія — це було те, чим українцям дозволили цікавитися. І Микола І, і Сталін абсолютно толерували такий підхід. Вони вважали, що українство може зводитися лише до “шароварщини”. Малороси танцюють і співають, вони для того, аби розважати панів. А вже ласкаві пани можуть підспівувати українським пісням. Це явище дуже вкоренилося.
— А коли виник сам термін “шароварщина”?
— За часів Радянського Союзу, — розповідає Олександр Курочкін, етнолог-україніст, головний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М. Рильського НАНУ, доктор історичних наук, професор. — Це негативне означення, термін репрезентації українського мистецтва і культури як культури другорядного типу, що асоціюється лише з варениками, салом, шароварами і залишає поза увагою високі прояви.
“Шароварщина” як явище постала у ХХ столітті, коли протиставлялася справжня українська культура та мистецтво підробкам під неї. Українців виставляли на сцену в шароварах і вишитих сорочках, не згадуючи, що в нас кожен регіон має свій костюм, і в багатьох ніколи шароварів не носили. “Шароварщину” використовували, щоби применшити значущість України.
В. Гриневич:
— Також у межах насадження “шароварщини” нам доводили (і доводять нині), що українська — мова селюків, що велика російська культура — це балет, опера, Станіславський, а українська — гопак у шароварах, Тарапунька і Штепсель.
Тривалий час так формували відчуття української меншовартості. Аби його позбутися тепер, треба ментально звільнитися від колоніальної залежності: очистити українську культуру, мову та історію від чужих впливів, формувати натомість нову українську ідентичність.
Вважаю, що саме тепер ми здійснюємо великий вихід з імперії. Це дуже важко. Та що швидше українці зрозуміють — всі оці радянські пісні, кінофільми не є чимось спільним, що має об’єднувати нас із росіянами, то краще.
Читайте також текст про те, чого очікувати від новообраного парламенту