Саме завдяки цій пісні Україна дізналася про талановитого композитора.
А як він її створив? Розпитуємо у сестри Володимира, Галини Івасюк-Криси.
– Тоді, у 1968-му, десятеро студентів поїхали в Карпати. Краса там була неймовірна, – пригадує пані Галина. – Ми піднялися на Драгобрат. Потім зупинилися у якійсь колибі й милувались, милувались, милувались. А Володимир тим часом щось строчив. Коли ж повернулися додому в Чернівці, зібрав усі нотатки докупи – і за тиждень пролунала "Я піду в далекі гори".
– Мабуть, усю країну цікавить, хто ж та "люба і мила"?
– Мушу вас розчарувати, це просто образ. Тоді так прийнято було звертатися назагал до дівчат.
– Кажуть, що ім’я його музи – Ніна...
– То, певно, про Ніну Щербакову йдеться. Загалом, маєте рацію. Ось тільки Ніна у Володі була не одна. Він був дуже ефектним і популярним хлопцем, мав багато муз. Першим коханням стала дівчина, що вчилася з ним у Львівському медичному інституті, Людмила Шкуркіна. Саме вона його найбільше надихала на творчість.
– Як композитор відреагував на шалену популярність пісні "Я піду в далекі гори"?
– Відколи пісню вперше виконала наша подруга Ліля Відаш і їїпрокрутили на телебаченні, знайомий мотив справді лунав ледь не звідусіль. А потім народ одразу підхопив "Червону руту", "Водограй", "Смерічку"... Володя не коментував популярності першої пісні, та й загалом був доволі стриманим. У нього ніколи не виникала зіркова хвороба. Володимир просто жив своїм життям і багато працював. Бували дні, коли він творив і десять годин поспіль.
– А брат казав, які переспіви його першого хіта найбільше подобаються?
– До кожного, хто співав його пісні, він відчував авторську вдячність, але нікого не виділяв. Казав, що подобаються ті версії, які не спотворюють оригінал. Звісно ж, у виконанні Чубая пісня звучить просто чарівно.
