“На Кольському півострові, згідно з повідомленням начальника штабу в Ленінграді, п'ять фінських солдатів обстріляли російський прикордонний пост. Тут також заарештовані троє фінів, які хотіли потрапити на російську територію. Другий інцидент стався в Карелії, де 28 листопада на російській території фінами було здійснено два обстріли російської території. Фінські піхотинці намагалися перейти кордон, але російські прикордонники зустріли їх кулеметним вогнем”, — повідомляла у перший день радянсько-фінської війни газета Banater Deutsche Zeitung.
Про вторгнення Червоної армії та флоту на територію Фінляндії 30 листопада 1939 року оголосив голова уряду СРСР В'ячеслав Молотов.
Коли свіжа преса із цим повідомленням потрапила в руки читачів, понад військовий контингент СРСР уже розпочав наступ на всій ширині кордону з Фінляндією. На мирні фінські міста впали перші радянські бомби.
Карта наступу Червоної армії у Фінляндії
Steirische Grenzwacht, 1939
Реакція європейської спільноти на радянську агресію була стриманою. Данія оголосила про нейтралітет. Швеція приймала біженців, але заявила, що не має права надавати військову допомогу. У нацистській Німеччині, пам’ятаючи пакт Молотова-Рібентропа, за яким країни Балтії та Фінляндія були у сфері інтересів Радянського Союзу, очікували швидкого завершення війни.
“Фінляндія — невеличка країна із 3,5 мільйонами населення — не зможе боротися проти держави із 178 млн осіб і в перспективі може бути поглинутою. Російсько-фінський конфлікт може увійти в історію як "одноденний бліцкриг", — писала газета Banater Deutsche Zeitung.
Утім до 12 грудня чотирьом російським арміям вдалося просунутися всього на декілька кілометрів. Стримати навалу фінам допомогли мінні поля на кордоні та випуск “коктейлів Молотова” (під час цієї зимової війни пляшки із запалювальною сумішшю отримали свою назву), який був поставлений на промисловий рівень. Втрати радянської армії за перший місяць війни сягнули близько 70 тисяч осіб. Багато хто з них гинув через те, що у Червоній Армії не одразу запровадили білі маскувальні халати, якими на снігу користувалися фіни. Крім цього, не всі витримували тутешню сувору зиму.
Фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни
Wikipedia
Лише 12 грудня 1939 року в Женеві скликали Генеральну Асамблею Ліги Націй (тепер — ООН, — Авт.), щоб обговорити питання фінсько-радянського конфлікту. Як повідомляла газета Neues Wiener Tagblatt, французькі та англійські делегати мали намір розширити дискусію, включивши в обговорення також вересневий напад нацистської Німеччини на Польщу. Але все обмежилося доповіддю колишнього міністра закордонних справ Фінляндії Ейно Холсті, після чого було прийнято рішення викликати на засідання спеціального комітету Ліги націй представників Радянського Союзу. Але радянський уряд відверто ігнорував міжнародну спільноту.
"Зустріч у Женеві та помпезна спроба оголосити ультиматум Радянському Союзу сприймаються в Москві з абсолютною байдужістю”, — писала Neues Wiener Tagblatt.
До кінця грудня 1939 року стало зрозуміло, що війна буде затяжною. Наступ Червоної Армії на Карельському перешийку зупинився на так званій лінії Маннергейма — смузі фортифікаційних споруд, яку побудувала Фінляндія у 1920–30 роках.
"Росіяни продовжують напади з великим натиском і намагаються протистояти контратакам фінів перед лінією Маннергейма. Фіни вдень і вночі перебувають на лінії Маннергейма в оборонному бою. Підрозділи виконують надлюдські завдання. Фінська авіація розбомбила декілька залізничних станцій на маршруті Ленінград-Карельська зона, що порушило постачання для росіян", — повідомляла 17 лютого Oedenburger Zeitung. До речі, після чергового загострення на фронті уряд Фінляндії знову звернувся до сусідньої Швеції за допомогою, але також отримав відмову.
Героїчний опір фінської армії тривав ще цілий місяць. 12 березня 1940 року у Москві було підписано мирний договір. За його умовами Фінляндія поступилася СРСР півостровом Рибальським на півночі, частиною Карелії з Виборгом, північним Приладожжям та здала Радянському Союзу в оренду на 30 років півострів Ханко.
Цю війну Радянського Союзу важко назвати переможною. За час бойових дій, які тривали 104 доби та 4 години, Червона армія втратила за різними оцінками від 422 до 722 тисяч військових.
Дізнайтеся також, як останній імператор Австро-Угорщини намагався втриматися при владі.
