У родині видатного українського письменника любили тварин. Дослідники кажуть: діти Івана Яковича приносили додому, на вулицю Понінського, 4 у Львові, різних звірів: чи то лелеку з переламаним крилом, чи бездомних песиків.
“Собак сім’я мала чимало — навіть сусід Михайло Грушевський скаржився на Франкову “псярню”, писавши, що не може ні спати, ні працювати через гавкіт, — розповідає Богдан Тихолоз, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. — Як звали тих песиків — невідомо, можливо, у них і не було кличок. Але історію одного собаки нам вдалось встановити із подробицями”.
Пан Тихолоз каже: у 1903 році вірним сторожем дому Франка став пес Буркут, якого лагідно кликали Буркусем. Це був пес породи гуцульський вівчур, або ж карпатська вівчарка, — такі собаки ходять із чабанами на полонину. Саме там, у селі Буркут, на полонині поблизу гори Чивчин, сім’я Франка й купила песика.
“Тарас, другий син письменника, в автобіографічному оповіданні “На Чивчин!” так писав про це: “По дорозі вступили до колиби вівчарів... Продали песика маленького, що котився по землі, як жива грудка, скомлів і лизав по руках”. Тобто Буркута (песик отримав ім’я від назви села з бальнеологічним курортом) забрали до Львова ще малим цуценям, — пояснює Богдан Тихолоз. — А коли він виріс, то, як писав Тарас, “став волохатий і лютий, людину уважав за вовка, гарчав на своїх і гавкав на чужих, багато гостей покусав по ногах, порвав зубами штани і спідниці”.
До слова, Буркусь радо долучався до забав і походів, у яких брали участь діти Франків, зокрема супроводжував Петра у лещетарських (лижних) мандрівках довкола Львова. “Жваво мчав я вперед, сам одинокий, — згадував Петро Франко у нарисі “На лещетах довкола Львова”. — Пес Буркут, що біг з годину за мною, втомився та вернув домів”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що відомо про Понтія Пилата
