28 листопада в прокат виходить художній фільм про Гарета Джонса — британського журналіста, який наважився похитнути залізну завісу та розповісти світові про жахи Голодомору. Про подвиг цієї людини — у нашому тексті.
“Батько Гарета Джонса був директором школи, а мама колись працювала гувернанткою дітей Джона Г’юза, підприємця, що заснував поселення Юзівку (теперішній Донецьк), і три роки прожила там, — розповідає Ярослава Прихода, доцентка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Гарет знав п’ять мов, зокрема російську. Після закінчення університету став помічником прем’єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа.
У 1930 році Джонс уперше приїхав до СРСР. Відвідав і Юзівку — тоді вже Сталіно. Вдруге Джонс приїхав до Радянського Союзу 1931 року з Джеком Гайнцом, онуком засновника компанії Heinz. Про свої враження написав у статтях, а також у щоденнику, який потім видав Гайнц. Втретє британський журналіст прибув до СРСР 1933 року. Тоді Кремль не дозволяв представникам західної преси їздити країною, проте Гарет нелегально вибрався із Москви до Харкова. Вийшов із потяга і мандрував селами, в яких люди голодували. Все, що бачив, описував у публікаціях для західних видань”.
Опісля таких публікацій під тиском Кремля західні журналісти, акредитовані в Москві, обізвали Джонса брехуном. “Волтер Дюранті (лауреат Пулітцерівської премії, присудженої за вигідні Кремлю публікації) 1933 року написав для “Нью-Йорк таймс” статтю “Росіяни голодні, але не помирають з голоду”, — каже Ярослава Прихода. — До слова, згодом один із репортерів, Юджин Лайонс, написав про ситуацію так: "Спростовувати Джонса було для нас не більш приємним заняттям, ніж роками підтасовувати факти на догоду диктаторському режиму".
Спростовувати Джонса було для нас не більш приємним заняттям, ніж роками підтасовувати факти на догоду диктаторському режиму.
Надалі Гарету Джонсу було заборонено в’їжджати в СРСР. Журналіст поїхав до США, а потім на Далекий Схід. “Там його вбили 12 серпня 1935 року. За те, що забагато знав, що не боявся писати правду. Наступного дня йому мало виповнитися 30, — розповідає пані Прихода. — Через 60 років після цього його племінниця Маргарет Сіріол Коллі знайшла в будинку валізи із записами, статтями та щоденниками дядька. Родина оцифрувала ці матеріали і виставила на сайті.
“Я ходив пішки від села до села, спав на твердих підлогах селянських хат, розмовляв зі звичайними людьми, справжнім народом. Моє взуття вже зносилося, — писав Гарет. — Кожен наступний крок хлюпав снігом або коловся камінцями крізь підошву, однак мене тримало бажання розв’язати цю задачу: звідки в одній із найбагатших зерном країні взявся голод?”
"...Селяни, не соромлячись, викладали мені своє горе. В одному із сільських обійсть нас спало дев'ятеро в кімнаті. З їжі був лише водянистий суп, який сім'я (я включав себе до складу сім'ї) їла зі спільного чана дерев'яними ложками", — писав він.
“Чому? Як це можна пояснити? Я не міг збагнути. Потім подивився на Кремль. Кремль вказав мені ключ до розгадки”, — зауважував у своїх текстах Гарет Джонс.
Згодом Родина Гарета Джонса та провідні організації української діаспори організували кампанію, щоб забрати у Волтера Дюранті
Пулітцерівську премію. Її не забрали, але з зали пошани газети "The New York Times" винесли портрет Волтера Дюранті.
"Історія Гарета Джонса — це також історія про те, які сумні й трагічні наслідки для самої України мала її несуб’єктність — неволя і перебування у складі радянської імперії, — каже Людмила Гриневич, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору "HREC in Ukraine". — На радянську пропагандистську машину працювали відомі журналісти, політики, художники, письменники, а також Сталіну догоджали і деякі західні уряди. Відомо, що уряд Української народної республіки в екзилі фактично примусив Лігу націй розглянути восени 1933 року питання про голод, попри те, що тодішні представники Британії, Франції були проти. І хоча це питання вдалося розглянути, та результату не було. І у 1930-ті роки продовжувався експорт радянського зерна в Європу й США".
ДО РЕЧІ
Сценарій до стрічки “Ціна правди” написала американська журналістка українського походження Андреа Халупа. Її дід був свідком Голодомору, та, на щастя, вижив.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію українського богатиря, славу якого привласнює Росія.