Як відомо, в СРСР партійні й державні діячі активно підтримували атеїзм. Так тривало до 1988 року, відколи перестали переслідувати за участь у релігійному житті. Втім найсуворішим атеїстичним періодом стали 1920 — 1930 роки — час становлення та посилення влади. В УГКЦ ж релігійні свята були під забороною впродовж усього підпілля цієї Церкви, яке тривало понад 40 років — з 1946-го по 1989-й.
— У 1920 — 1930-х роках політика антицерковної пропаганди та репресії призвели до усунення Пасхи з побуту — через страх, залякування, висміювання та непрямі репресії, — розповідає історик Ігор Дерев’яний. — Радянська влада задля підтримки духу атеїзму організовувала антирелігійні мітинги, на яких навіть спалювали опудала священників! Церкви перетворювали на клуби, склади.
На Великодні свята вчителів зобов’язували обов’язково залучати дітей до екскурсій, спортивних змагань. Людям, які все ж порушували заборону на відзначення Пасхи, могли оголосити догану на роботі, навіть звільнити.
— А як діяла УГКЦ у підпіллі на свята?
— Її парафіяни таємно збиралися по приватних квартирах. Паски, яйця, ковбасу несли в пакетах чи сумках. Зазвичай освячували продукти вночі або ж дуже раненько, аби ніхто на бачив, — каже історик Ігор Федик. — Сповідалися також підпільно. Чимало священників сповідали в лісах.
— У радянські часи мама ховала паски, які спекла, у пральній машинці в коридорі, аби ніхто чужий не побачив, — розповідає етнографиня Галина Олійник. — Поки вчилася у школі, жодного разу не ходила до церкви на Великдень — це було категорично заборонено!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому захисники тварин критикують здачу в оренду домашніх улюбленців
