У лютому 1942 року з території України, окупованої нацистською Німеччиною, розпочалася хвиля примусової трудової міграції. За офіційними підрахунками, упродовж 1941-1944 років на примусові роботи до Третього рейху вивезли 2,8 мільйона осіб, з яких 2,2 млн — українці.
У німецькій пресі "остарбайтерів" описували, як зазомбованих комуністичним режимом дикунів, які, прибувши до Рейху, вперше познайомилися з благами цивілізації Заходу. "До східних робітників слід ставитися суворо, але справедливо, щоб була помітною відмінність праці в рейху від свавілля та експлуатації, які були у радянській державі. Помірного ставлення вони можуть не зрозуміти, трактуючи його як слабкість, що призведе до зниження їхньої працездатності", — повідомляла через пресу нацистська влада.
Основні положення стосовно використання праці східних робітників були викладені в так званих "Указах про остарбайтерів", які підписав ідеолог вищості арійської раси, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер 20 лютого 1942 року. Документ передбачав повний контроль над працею, пересуванням, дозвіллям і навіть інтимним життям робітників.
"Необхідно припиняти вільний рух східних робітників поза межами постійного місця перебування, їм заборонено відвідування ресторанів та кінотеатрів чи інших громадських рекреаційних закладів", — наголошувала газета Wochenblatt der Bauernschaft für Salzburg.
Робітникам із колишніх радянських республік також не дозволено було брати участь в сільських урочистостях і навіть родинних святах німецьких фермерів. "Будь-які близькі стосунки, а особливо інтимні — категорично заборонені. Ніщо не може підірвати репутацію та повагу німецького народу так, як порушення цього принципу", — підкреслювали в газеті. За порушення цього принципу покарання було суворе — жінок очікував концтабір, а чоловікам виносили присуд смертної кари. Для відокремлення остарбайтерів від німців і решти іноземних робітників їх зобов’язували носити нашивку на одязі у вигляді видовженого синього прямокутника з білим кантом навколо та білим написом "Ост".
Упродовж війни законодавство щодо східних робітників змінювалося. Зокрема, наприкінці 1944 року норми харчування вихідців із Радянського Союзу були прирівняні до норм інших іноземців. Того ж року запровадили окремі національні відзнаки для українців, росіян та білорусів.
Російські робітники повинні були носити нашивку у вигляді соняшникового вінка на червоному тлі, посередині якого — блакитний Андріївський хрест. Тризуб на синьо-жовтому тлі визначили як ознаку українських робітників. Білоруси мали нашивки в національних біло-червоних кольорах.
Тризуб на синьо-жовтому тлі визначили як ознаку українських робітників.
Про свій побут у Німеччині остарбайтери змогли повідомити рідним, які залишилися на окупованій території України, лише наприкінці 1942 року. Перший лист від заробітчан був видрукуваним у типографський спосіб шаблоном, в який треба було вписати адресу, ім’я родича та поставити свій підпис, із проханням вислати зимовий одяг та взуття. Згодом кожен остарбайтер мав можливість писати додому двічі на місяць.
Витрати на поштові перекази вираховувалися з мізерної платні східних робітників — так само, як плата за харчування та проживання.
“Східні робітники повинні отримувати мінімальну заробітну плату, їм можуть призначатись надбавки за ефективність лише за особливо кваліфіковану роботу вище середнього показника. Розмір надбавки може становити від 15 до 24 рейхсмарок, однак максимальна заробітна плата, яку визначено для східного працівника, не може бути перевищена навіть шляхом надання премій”, — писала газета Wochenblatt der Bauernschaft für Salzburg.
Свою платню за підневільну працю остарбайтери не отримували готівкою. Щомісячні виплати здійснювалися у вигляді марок, які потрібно було вклеїти у так звану карту східного працівника. Зароблене повинно було накопичуватися у спеціально призначеному банку в Берліні.
Компенсаційні виплати остарбайтерам та їхнім родичам Німеччина таки провела. Це сталося в 2000 році, через 55 років після закінчення Другої світової війни. Колишнім примусовим робітникам з понад 100 країн було виплачено загалом 4,37 мільярди євро.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Дізнайтеся також як Гітлер став канцлером Німеччини. Огляд преси 1930-х років.